Не можна дітям в пакості рости,
У потуранні і без заборон.
Це до трагедій може призвести,
Працює у житті простий закон.
Батьківська велич діє на дітей
Й гординя у серцях живе тоді,
А в поведінці — зверхність до людей,
То ж ненароком бути і біді.
В таких умовах до свавілля — крок,
Бо беззаконня править у душі,
А в серці не добро, а змій клубок,
Тоді дитя готове зло вершить,
Упевнене в могутності батьків,
У вседозволеності — з рук зійде!
Безмежний статок очі засліпив,
Та егоїзм по світу їх веде.
Але змія отруйна назавжди,
Хоч превелика чи іще мала.
Від неї ждати можна лиш біди,
Не світла, не добра, а тільки зла.
Творить добро — це ж треба поповзти,
Напружувати тіло раз у раз.
А пакості — це як з гори коти!
Й нічого більше… Та зупинить час.