Птахи покидають рідне гніздо — Свято в школі

Надія Красоткіна

От і пролунав останній дзвінок, позаду іспити і — випускний бал! Останнє шкільне свято для учнів, бо завтра вони вже самостійні люди, не залежні від уроків і вчителів, бо школа позаду, але всі думки пов’язані з нею, бо ж у ній прожито десять-одинадцять років свого життя, хіба вона може забутись — школа? Ще довго ходитиме думка про неї за кожним, хто цієї весни вийде з неї у самостійне життя, ще вранці прокидатиметься з трепетом, що запізнився на урок,

чи чогось не вивчив, а згодом все перестане бути таким яскравим вражаючим, але не забудеться ніколи!

Тому хочеться, щоб усі роки шкільного життя були світлими радісними, щасливими, веселими, бо живе людина лише раз на Землі і хай воно буде гарним! Ми, вчителі, покликані робити життя дітер у школі саме таким — гарним, радісним, веселим, тому що вже ніхто не буде цього для них робити так щиро, так самовіддано, як вчителі. Всі долатимуть свій шлях у житті, свої стежки, свої пороги.. І тільки думка про школу об’єднуватиме їхні серця у часи тяжких випробувань, вона, як світлий і теплий вогник, зігріватиме їх тими далекими споминами, коли все було так легко і просто, коли все робилося для тебе, щоб тобі було радісно і легко...

Це ще буде, але вони про це дізнаються потім, а зараз їх чекає весняний випускний бал — велике свято: трохи сумне, бо ж це прощання, але більше веселе... А мені завжди здається, що ці діти як пташки, котрі покидають своє гніздо, щоб знятися у синяву небес і полетіти у безмежний простір, ще не знаючи, що там на них чекає але небо, велике, безмежне і синє, кличе, вабить, не дає спокою, воно заворожує, і летять ці діти птахами у життя, сміливо, безпечно, щиро вірячи в те, що всі там знайдуть себе, своє покликання, розкриють своє обдарування — і заживуть щасливо і радісно...

Дай, Бог, щоб так і було!

А ми восени знову зустрічатимемо малих пташенят, щоб зігріти, виростити, вивчити, виховати і всі роки для них жити, працювати, щоб одного весняного дня провести їх до порога і благословити на щасливий політ у безмежну синяву неба, у широкий і незбагненний білий світ.

Хай щастить вам всім у вільному польоті, хай дмуть вам попутні вітри, будьте, діти, щасливі!

Птахи покидають рідне гніздо

(Сценарій випускного вечора-балу у школі.)

Зал, де проходитиме свято — випускний бал, яскраво оформлений, на задній стінці сцени намальоване панно, де зображене велике гніздо, а з нього піднімаються на фоні ранкового сонця і синього неба лебеді, вони летять угору. Звучить вальс Є. Доги з кінофільму «Мой ласковый и нежный зверь». На сцену весняним вітром залітають танцюючі пари, дівчата — у білих платтях. Танець кінчається, а на фоні вальсу — слова вчителя.)

Вчитель.

Як же час пролітає швидко!
Наші діти так скоро ростуть.
Білі плаття, як крила лебідки,
Вас у вальсі легкому несуть.

В вальсі юність кружляє чудова
І наповнився щастям зал.
Перший раз, як Наташа Ростова,
Ви сьогодні прийшли на бал.

Перший бал! Зашарілі і ніжні,
(Як збентеження приховать?)
Мов лебідоньки білосніжні,
Ви збираєтесь відлітать.

І на досвітку, як проміння
Сонця ясного забринить,
Ви гніздо своє неодмінно
Вже покинете, щоб летіть.

Хай же буде вам небо високе,
Ясне сонце і світла путь.
Щастя, радість і світ широкий!
Як же роки ці швидко йдуть...

Випускники виконують пісню на слова В. Симоненка «Лебеді материнства» або іншу, за вибором організатора.

На сцену в білому одязі виходять двоє ведучих — хлопець і дівчина, які символізують замріяних птахів — Лебедя і Лебідку.

Лебідь.

Як птахи, ми гніздо покинули
У сімнадцять бентежних літ.
І сміливо усі полинули
У широкий, безмежний світ.

Лебідка.

Як нам буде у нім — не знаємо,
Не до цього, нам простір дай!
Ми летіти у небо маємо,
Мріє! Крилонька розправляй!

Лебідь.

А на небі зірки розсипані,
Кличе кожна і мерехтить.
Ми з гнізда свого раптом випали,
Щоб самим в цьому світі жить!

Лебідка.

То ж не бійсь темноти і холоду,
На крилі до небес тягнись.
Сильним будь і сміливим змолоду
І до мрії лети увись!

Лебідь.

Бо ж хіба не для нас розсипані
Ті зірки, що так кличуть в путь?
Ми летіли до них покликані,
Нас світи невідомі ждуть.

Випускники або учасники художньої самодіяльності виконують концертний номер, бажано по темі.

Лебідь.

Юність чудова, найкращії роки!
Квітне, як сад навесні.
Робимо ми самостійнії кроки,
Перші складаєм пісні.

Лебідка.

Вперше вирішуєм щось самостійно,
Сміло йдемо навпрошки.
Хоч і захищені дуже надійно,
Бо за спиною — батьки.

Лебідь.

Але в житті все ж настане хвилина,
Та вирішальна, одна.
Рішення мусить прийшли людина
І відповісти сама.

Лебідка.

Буде багато залежать від того,
Правильно рішить, чи ні.
Чи підніметься до сонця ясного,
буде завжди на коні.

Лебідь.

Чи під конем, на розбитому полі,
Чи на колючій стерні.
Скажуть, що так заманулося долі...
Важко судити мені.

Лебідка.

Я, як і всі, хочу зірку дістати.
Вчасно до мрії дійти.
Чесно прожити, багато пізнати,
Щастя в коханні знайти.

Виконується концертний номер.

Лебідь.

Промчали роки. Від землі в нас сила,
Земля зростила дочок і синів.
А школа всіх нас мудрості учила,
Терпіння й доброта — від вчителів.

На сцену виходять випускники з живими квітами. Говорять вчителям слова вдячності по одному, а останній рядочок кожної строфи — всі!

Усі знання одержані важливі,
Усім згодяться потім на Землі.
За те, що добрі ви були і терпеливі —
Спасибі, дорогі учителі!

За труд важкий, недоспанії ночі
Вклоняємося низько, до землі.
За лагідні, усміхненії очі —
Спасибі, дорогі учителі!

За вашу ласку, чуйність і турботу,
За те, що підняли нас на крилі.
За повсякденну, кропітку роботу —
Спасибі, дорогі учителі!

Ми любим вас і поважаєм щиро,
Хоч допікали, як були малі.
Бажаємо здоров’я вам і миру —
Спасибі, дорогі учителі!

Як сонце зійде, ми покинем школу,
Розлетимося в світ, по всій землі!
Та не забудем вас в житті ніколи —
Спасибі, дорогі учителі!

Учні йдуть до залу, вручають квіти своїм учителям.

Лебідь.

Перша вчителька, добра, терпляча,
Наче мама, була нам, малим.
А любов твоя щира, гаряча
Зігрівала сердечка усім.

Лебідка.

Пам’ятаю і зараз, крізь роки
Перші труднощі, гарний наш клас
І веселі цікаві уроки...
Як же швидко пролинув той час!

Лебідь.

Ми, малі, на лінійці стояли,
А в очах — і цікавість, і страх.
В ручках квітів букети тримали
І тремтіла тривога в серцях.

Лебідка.

Ти ж, як фея, і добра, і мила
Усміхалася лагідно нам.
Як же щиро ти всіх нас любила!
Як нас завжди хвалила батькам!

Лебідь.

Дуже різна у всіх у нас вдача,
Та усмішка — усім до лиця.
То ж любов твоя щира, гаряча
Буде нам зігрівати серця!

Лебідка.

Наше сонечко, вчителько мила,
Ми — проміннячко ніжне твоє.
Ти нам крила любові зростила
І в серцях наших — завжди ти є!

Учні дарують учительці вишитий рушничок з сонечком, від якого відходять промінці з вишитими прізвищами її учнів. Пісня про вчительку на слова А. Малишка, музику П. Майбороди «Сонечко встає». На сцені або перед нею всі випускники у колі танцюють зі своєю першою вчителькою.

На сцену виходить Магістр наук у чотирикутній шапочці з китичкою, в накидці — він виголошуватиме напутні слова. З ним — секретар із згортками паперів.

Магістр.

Весняний бал — пора цвітіння,
А ви, як лебеді на нім.
Це зрілість ваша, це змужніння,
Це вам вирішувать самим.

Куди іти і що робити?
Чого розгубленість в очах?
Не бійтесь в небо підлетіти,
Пройти земний сміливо шлях!

Були ви в школі всі малята,
Та пролетів незримо час.
Ви — лебеді, не лебедята,
Земля і Небо — все для вас!

Майбутні вчені і поети,
Сміливо у житія ідіть.
Пишіть вірші, робіть ракети,
До мрії славної летіть!

Писар-секретар подає згортки паперу Магістрові, а той зачитує всі побажання:

Магістр.

Побажання філологів.

Якщо міцне коріння є у дуба,
Його не вирвуть бурі-вітри злі.
Запам’ятай, моя дитино люба,
Що ти стоїш на батьківській землі.

Ось тут твої діди стежки топтали,
А ти — тоненький паросток від них.
Вони міцне коріння дуже мали,
Любили працю, мову, жарти, сміх.

Твоє ж коріння — рідний край-основа,
І пісня, й дума, вишитий рушник.
Джерельна мова, рідна, світанкова,
І в синім небі — журавлиний крик.

Щоб мудрим буть — багато треба знати.
Читай книжки і мови всі вивчай.
Бери знання, які де можна взяти,
Та мови рідної повік не забувай!

Від учителів іноземної мови

В школі вчили різні мови,
Навіть ближчим став кордон.
Стало рідним дітям слово:
Гутен таг! Привет! Пардон!

А якби ще краще вчили,
Те, що каже вчитель все,
То б, звичайно, добре вміли
Говорити — ля франсе...

Іноземна дивна мова,
Так потрібна зараз всім.
Особливо в цих умовах,
Особливо молодим!

Коли ринкова система
Завойовує весь світ!
І не виникла б проблема,
Якби вчив з маленьких літ!
Вітання від хіміків

Хімія — наука віку,
Пам’ятайте кожну мить.
Так вже травлять чоловіка,
Що не зна він, що робить.

Овочі беремо в руку,
Знаєм точно — там є яд!
То ж попробуй лише штуку,
А не їж усе підряд.

А, як крани відкрутили,
Щоб водичка потекла
Елементи всі, що вчили,
Та водичка понесла!

Протияддя віднайдемо,
Поклянімось, браття, тут!
Далі вчитися підемо
Всі в хімічний інститут!

Екологію спасати
Вже сьогодні треба, край!
Треба хімію вивчати,
Захищати рідний край!

Про інформатику.

Хто в інформатику, ввійшов, як у кімнату,
Той трохи геній, можна так сказати.
Хай вчиться далі, буде більше знати
І нашу школу буде прославляти.

Програму розвитку він закладе, спланує,
Він буде вченим, а наука ж — світова!
Хай сил своїх для цього не шкодує,
Коли у нього мудра голова!

Про фізику.

Якщо теорія фізична вам відома,
Закони фізики ви знаєте на «5», —
Ідіть у світ, а не сидіть удома,
Вас світова наука буде ждать!

Цих знань, що є, звичайно, буде мало,
Щоб полетіти до зірок нових.
Тож недаремно вчить нас заставляли,
Щоб більше стало вчених світових!

Про історію.

Ах, Історіє, хто тебе знає?
Де ті витоки, те джерело?
Бо й книжок ще толкових немає,
Як і що до сьогодні було...

Що раніше, а що ще до того?
По крупинці збираєм не раз.
Що зробили у світі ми злого,
Що Історію вкрали у нас?

То ж простуйте від роду до роду,
Все дізнайтесь і людям скажіть.
Всю ту правду, що є у народу,
Як живемо і як можем жить.

За бажанням можна назвати конкретні прізвища вчителів школи, використати цікаві факти з життя. На сцену виходить знайомий персонаж — Стецько, чухає голову і розпачливо починає говорити.

Стецько.

Як мені все надоїло
І язик вам не болить?
І кому яке з вас діло,
Як я далі буду жить?
І кричать на всі заставки:
«Добивайтеся!», «Летіть!»
Я ж не встану вдома з лавки,
Буду їсти і сидіть!
Хай летить куди хто хоче,
А хоч повзає, як рак.
А Стецько б поспав охоче,
Не такий вже я дурак!
Атестат мені вручили,
І освіта в мене є!
Хватить! Вже мене навчили,
Знаю я тепер своє!
Розум щоб не розтрусити,
Сяду нишком на печі.
Буду спати, буду пити,
Буду їсти калачі.
А як сили наберуся,
Відпочину від тих слів,
Може, навіть, оженюся,
Бо ще зараз не дозрів.
І візьму собі дружину,
Щоб варила борщ, супи...
Не дурний я гнути спину,
Вам Стецько — не для сапи!
В мене ж все-таки освіта!
Хоч середня, але є!
Хочу ще побачить світа,
А у батька гроші є!
Географію, природу
Треба знати, хтось верзе.
Мене батько й на підводі
До базара довезе!
Ну, а там з усього світа
І для тіла, й для душі!
Нащо вам, дурним, освіта?
Нащо голову сушить?
Я от, зовсім не журюся
І нічого не боюсь.
От од’їмся, одісплюся
І, напевно, оженюсь.
Як то добре, що у школу
Вже не треба, на урок...
Батько вже мене ніколи
Не вестимуть на урок!
І не будуть мати бити,
Що не хочу я читать.
Буду я спокійно жити,
До обіду буду спать.
Ну, а ви собі дерзайте!
І працюйте, і творіть!
Жили, нерви надривайте
І летіть собі, летіть!
Я ж не хочу того знати —
Тоже моду завели!
Ой, мене вже кличуть мати,
Може, жінку привели?
А, можливо, кличуть їсти,
Я вже знову зголоднів.
Ой, скоріш до столу б сісти,
То вже я б та попоїв!

Стецько біжить, підстрибуючи по сцені. На сцені — номер художньої самодіяльності.

Лебідь.

Дороги наші розійдуться...
Чи плани збудуться, чи ні?
Роботи всім рукам знайдуться,
Настануть, справді, інші дні.

Лебідка.

Хто за верстат, хто на будову,
Хто інше буде щось робить.
Знайти себе обов’язково,
Щоб повнокровно, світло жить.

Лебідь.

Ми ще повернемось до школи,
Хай всіх нас доля береже.
Та не повернемось ніколи
Сюди ми учнями уже!

Лебідка.

Сказати хочем слово щире —
Нагоди більш не буде нам.
І побажати щастя, миру
Ми класним всім керівникам.

Учні виходять на сцену і підносять вгору плакати, на яких — велика фотографія вчителя посередині, а навколо маленькі фото всіх учнів класу, підписані прізвища, імена, автографи. Починають читати слова для класних керівників:

Які терплячі, все-таки,
Ті класні всі керівники!
Вони нас у кіно водили,
то на екскурсію возили.

Якусь ідею подавали,
Ходити в школу заставляли,
А ще до пізньої пори
Робили з нами вечори.

І непомітно вчили нас,
Добру, порядку кожен раз.
І скільки вистачало сили —
Людей порядних з нас ліпили.

І все за руку нас вели,
Як розуміли, як могли.
На стежку правди наставляли,
Свідомість нашу формували.

І до дверей нас провели,
Щоб ми в життя іти могли.
Дорослі, добрі, повні сили,
Щоб вже самі добро творили.

І поміж іншими людьми
Хороші, чесні стали ми.
Несли нам серце на долоні.
Ну, а в самих сивіли скроні.

Та ми в житті вас не забудем
І пам’ятати завжди будем
І слово, й усмішку ласкаву,
То хитрувату, то лукаву.

І ту любов, що віддавали,
Й серця дитячі зігрівали.
За все ми вдячні вам без ліку,
Спасибі ніжне і велике!

Усі випускники встають, повертаються до вчителів, вклоняються, вручають їм плакати, квіти, сувеніри.

Лебідь.

Ми до батьків сказати хочем слово
Бажаєм привітати від душі.
Подарувати пісню всім чудову,
Найкращі прочитати вам вірші.

Лебідка.

Бо без батьків чого ми в світі варті?
Без маминої ласки і тепла.
Без батьківської строгості і жарту,
Без нашого родинного житла.

Лебідь.

Вони нас, як пташат в гнізді, зростили,
Давали дітям раду, як могли.
І в наших душах сонце засвітили,
І крила для польоту нам дали.

Лебідка.

І небо, і зірки для нас відкрили,
Красу і силу дітям віддали.
І, що могли, то все для нас зробили —
На бал весняний вперше привели.

Лебідь.

І ми уже готові полетіти
У синє небо, простір голубий,
Давайте в вальсі будем всі кружити,
Ви свій згадайте вечір випускний.

Звучить вальс. Випускники запрошують до танцю батьків, учителів. На сцену піднімаються мама і тато випускників і благословляють дітей.

Батько.

Сини і дочки, наші рідні діти,
Це зрілості прийшов нестримний час.
Ви самостійно вже почнете жити.
У добрий час, благословляєм вас!

Мама.

Нехай же вас Господь благословляє
У світлу путь, на добрії діла!
На вірну стежку завжди наставляє,
Щоб доля в вас щасливою була.

Батько.

То ж дай вам, Бог, в здоров’ї, в щасті жити
На цій землі, знайти себе в труді.
До мрії дотягнутись, долетіти!
То ж сміло в путь, поки ще молоді!

Випускники дякують батькам за благословіння і звертаються до директора школи:

Директор — батько (мати) в рідній школі,
Ми вдячність вам свою несем.
В житті не так, як в чистім полі,
Та ми в життя сміливо йдем!

А вам альбом ось цей вручаєм —
В нім фото і адреси є!
Ким станемо, ми ще не знаєм,
Та мрія в кожного з нас є.

І мрію ту ми записали
У цей альбом. Нехай лежить.
І просим вас, щоб зберігали,
Бо час так швидко пробіжить.

І через двадцять років, може,
Ми знову в школі зберемось.
Тоді побачим в час погожий,
Ким стали ми і що збулось.

Вони вручають директорові альбом з фотографіями учнів, адресами і записаними своїми мріями.

Лебідь.

Літній вечір. Зірки розсипані,
Кожна кличе нас, мерехтить.
Ми летіти в життя покликані,
Нам під зорями цими жить.

Лебідка.

Ми гніздо своє покидаємо,
Дружну нашу сім’ю шкільну.
Полетіти до мрії маємо,
В самостійну, п’янку весну.

Лебідь.

Ніби лебеді покружляємо
Ще над рідним своїм гніздом.
До побачення! Відлітаємо!
Відлітаємо всі гуртом!

Лебідка.

Хвилювання нам тисне серденько,
Час прощання — тривожний час...

Лебідь.

Руку ніжну подай, лебедонько,
Нам з тобою в дорогу час!

Звучить пісня-прощання зі школою за вибором організатора. Хлопці запрошують дівчат до танцю і, танцюючи, покидають зал. Далі випускний бал продовжується по окремій програмі, розробленій у кожній школі індивідуально, виходячи з умов.

Розробка та підтримка shain