Чарівне моє довкілля

Свято довкілля для учнів 3—6 класів

Звучить спокійна і лірична музика, яка символізує народження нового дня, на фоні музики — щебетання птахів, встає сонечко. На задній стіні сцени картина світанку. Виходить мати, яка веде за руку хлопчика. Вона показує на схід і звертається до дитини.

Мати.

Глянь, мій сину, вже скоро народиться день. Гаснуть зорі, на сході світліє. І полинуть у небо десятки пісень, І Земля засміється, зрадіє. Заблищить, заіскриться в промінні роса, Усміхнуться до сонечка квіти. І відкриється людям безмежна краса, Щоб сміятись, радіючи, жити. Чуєш? Линуть у Всесвіт пташок голоси, Ліс співає, і поле співає. Від веселих пісень і п’янкої краси У людини душа завмирає. Подивися уважно і запам’ятай: Це довкілля чарівне, дитино. Це Земля наша рідна, чудовий наш край, Мила серцю — твоя Україна! Подивися, яка Україна твоя, Вся зелена, квітуча, музична. І летять в саме серце пісні солов’я: Ця краса і мелодія — вічна! Глянь, синочку, а як же сріблиться роса! Ніби скрізь діаманти коштовні! А навколо така первозданна краса... Он джерельця водичкою повні. Ось прокинувсь метелик і в небо зліта. Хочуть квіти пелюстки розкрити. А Земля, кажуть люди, і справді свята, І не можна її не любити. Зрозумій, мій синочку, хоч ти ще дитя, Що Земля це колиска і мати. Бо вона всім — усім нам дарує життя, То ж не можна її не кохати...

Хлопчик. Мамо, а я й не знав, що ранки бувають такі гарні, так пахне травою, росою і ще чимсь таким, що я не знаю.. Свіжістю, прохолодою, квітами... Так бадьоро на серці радісно, правда?

Мати. Правда. Дуже гарно у нас тут. Промінчики сонечка пробиваються крізь листячко, роса блищить і ллються пташині пісні, а скільки ж їх є? І треба знати, яка пташка як співає, а ти знаєш? Ось прислухайся... Он соловейко... Ось вивільга — її ні з ким не сплутаєш, а то зозулька — особлива пташка, про неї стільки легенд та казок є!

Хлопчик. А я знаю казку про неслухняних дітей, як їхня мама зозулькою стала і полетіла від них, тому що вони були ледачі і вредні. А потім вони бігли за нею і благали повернутись, але вже було пізно...

Мати. От так буває, часом уже пізно. Тому треба все робити своєчасно. І слухати, і працювати, і вчитись, і любити світ край, і берегти його, бо світ і краса навколишня дуже тендітні ніжні. Не можна бездумно нищити, зривати, ламати, бо щоб виросло дерево, треба багато десятків років, а знищити можна за одну мить. І тоді не шумітиме ліс, не зеленітиме травичка, не буде стільки чарівних квітів у луках.

Усе приходить у цей світ, щоб жити і радіти: і пташечка, і жучок, і кожна билинка, і люди.

Хлопчик. А людина — найголовніша! Правда, мамо?

Мати. Ні, моя дитино. Людина — це теж частинка природи. Ми без природи — ніхто. Нам без неї не обійтись. Людина не зможе і п’яти хвилин прожити без повітря, не може і трьох днів прожити без води, не може довго обходитись без їжі. А уяви собі, що раптом вся ця краса зникла, як без цього жити? Без краси теж не можна жити.

Хлопчик. Без цього неба, без пісні, без квітів? Ні, так не можна... А хіба, мамо, це все може пропасти?

Мати. Може, якщо не берегти свою землю, не любити її всім серцем, не думати про майбутнє свого краю.

Хлопчик. Це дуже страшно. Я не хочу, щоб так сталось.

Мати. Я теж не хочу. Тому треба піклуватися про майбутнє нашого краю. Садити дерева і квіти, розчищати джерельця і струмочки. Не забруднювати повітря, вести розумну діяльність, щоб потім не сталось лиха. Наші люди так і роблять, ти також посадив цього року кущики калини, яблуньку, вишеньку. Отже, зробив добру справу на Землі.

Хлопчик. А так, як тато казав, що людина за життя повинна посадити дерево, побудувати дім, виростити синів, тоді тільки вона виконає свій обов’язок, правда?

Мати. А так. Тільки одного деревця посадити мало, це образно сказано. Людина за життя знищує не одне дерево, а тому й посадити одного — мало. Що ж помилувались, та й досить. Ходімо, дитино, бо роботи багато, весняний день рік годує, не забувай про це.

Ідуть зі сцени. А на сцену вибігає дівчинка, одягнена в платтячко, на голові віночок. Вона роздивляється навкруги і гукає дітей до себе.

Дівчинка. Дівчата, ідіть сюди, тут так гарно, травичка зелена, а скільки квітів? І маргаритки, і кульбабки ...

До неї вибігає 6—7 дівчаток. Роздивляються.

Валя. А тут дуже гарно. Давайте пограємо в гру!

Галя. Яку гру будемо грати? Може, «Подоляночку»?

Інші дівчатка. Давайте «Подоляночку».

Беруться за руки і водять танок.

Оксана. Тут і будемо, дівчата, нікуди більше не підемо. Бо тут таке чудове місце, посидіти можна, почитати. Я і книжку взяла, ось погляньте! А малі будуть гратись ляльками, добре, діти?

Оля. Ой, гляньте, яка квітка! Я ще такої не бачила, просто чудо якесь!

Оксана. Тільки не рви, ти і так нарвала квіток багато, вінок собі виплела, то добре що з кульбаб, їх є багато повсюди, не помітно, що й нарвала, а така квітка дивна і гарна, то не рви, хай цвіте, щоб кожен помилуватись міг.

Оля. Ні, я не буду, мені шкода. Оксанко, а квітам боляче, коли їх рвуть?

Оксана. Не знаю, мені здається, що боляче, хоч доведено, що ніби ні. А втім, я колись читала, що квіти відчувають добру і злу людину, коли вона проходить повз них.

Діти. А як? Розкажи!

Оксана. Це просто. Коли повз квіти проходить добра людина, яка ніколи нікого не кривдить, то квіти нахиляються до неї, та людина їх неначе притягує до себе. А от коли йде зла, капосна людина, то квіти відхиляються вбік, ніби втекти хочуть, але не можуть. А тепер думайте: відчувають вони біль чи ні... А втім, ви знаєте, що може статись, коли зірвати чарівну квітку, пам’ятаєте, я вам читала...

Валя. Так, сталась буря — і вся краса зникла відразу, наче й не було. Тільки ця квітка не чарівна, як думаєш? Стеліть ковдру ось тут. Ми посідаємо, а Оксана нам розкаже ще щось цікаве або прочитає, я так люблю слухати...

Діти. І я, і я.

Стелять ковдру і сідають. Менші дівчатка тримають ляльки, хто іншу іграшку, хто книжку.

Галя. А прочитай нам ще раз казку про червоненьку квіточку, будь ласка, Оксанко.

Оксана. Я минулого разу вам її читала, а сьогодні щось інше почитаю чи розкажу.

Оля. Щось страшне, якусь страшну історію...

Оксана. А потім сама ж будеш тремтіти від страху! Я знаю, що розкажу, отож, слухайте. В одному старому і темному-претемному лісі жив собі древній Блуд, висів він завжди між небом і землею і ні про що не думав, а літав за вітром та й літав. Як спати схоче, зависне між гіллям у дуплястій вербі та й спить, лише б його ніхто не займав. Бо як тільки хтось до нього торкнеться, то буде велика біда: тоді він сердиться, що порушили його спокій, і робить з тими таке, що й не розказати. Водить кругом пальця, водить кругами полісу аж до гнилого болота, а там, у болоті, і кінець приходить. А сам же він невидимий, і зависає над землею не дуже високо, так що і звір торкнутись може, і птах, і людина. І от одного разу, наприкінці зими, навідалась у ліс Весна-красна. Пішла стежкою, розважається. То підсніжника оживить, то бурульку з дерева звісить, то зі снігу водичку зробить. Іде, усміхається, і всі їй раді, бо ж вона тепло роздає, радість дарує. До верби підійшла, щоб пофарбувати та листочки подарувати, а там Блуд спав. От вона тільки до верби доторкнулась, а Блуд як плигне, як свисне! Закрутив Весну та й почав водити по всіх куточках і знову на те ж місце. Три дні і три ночі водив. А на четвертий день Блуд і сам стомився, і подумав, що вже Весні кінець, бо ж у саме болото завів, так розлютився. А коли втихомирився та роздивився — очам своїм не повірив! Так водив Весну, так водив, що весь ліс завеснів, всюди, де вона пройшла, квіти зацвіли, струмки потекли, а на болоті пташки сидять, гнізда поправляють. За такі діла Зима на нього дуже розсердилась, бо ж вона ще свого часу не відбула, а Блуд взяв і Весні поміг, сам того не знаючи. А тепер він від Зими ховається у дуплястому дереві. Тому дітям не можна залазити в дупло, щоб на Блуд не натрапити. Бо ж того дерева ніхто не знає, де Блуд ховається.

За деревами непомітно підкрадаються хлопчики, і, як тільки Оксана закінчує казку, вони вискакують з галасом, а дівчатка «лякаються» і пищать, а потім усі сміються.

Василь. А що, налякали вас?

Дівчинка. Налякали, бо тут саме про Блуд розказувала Оксана, страшно було, і ви несподівано налетіли. Більше так не робіть. Така хороша казка була, а ви все зіпсували.

Андрій. Ну, як же ми їм казку зіпсували, от якби справжня казка, то так, а то ж Оксанка розказувала.

Оля. А справжньої не буває: всі казки придумують люди. От так!

Василь. Буває і справжня, тільки треба попасти в таку хвилину, щоб вона прийшла, але хто ж знає ту хвилину, коли вона приходить?

Галя. А ти звідки таке знаєш? Сам придумав?

Василь. Та бабуся казала, що колись таке було. Взагалі вона дуже багато знає і онуків всього навчає. А основне — вона казала, що дуже треба любити і берегти природу, тоді всі чудеса можна побачити. Можна розуміти розмови звірів і птахів, можна почути, про що шумлять дерева і шелестить трава, про що співає в струмку вода, тільки треба бути дуже уважним і добрим. Бо природа жива і розумна, вона може допомогти людині, а може і покарати. То ж недаремно і казки такі є про світлі і темні сили в природі.

Оксана. От би твоя бабуся до нас колись прийшла та про все розказала, було б чудово! А ти, Васильку, попроси її.

Василь. Тож і ти можеш попросити, тобі вона не відмовить, тебе всі люблять, моя бабуся теж, вона завжди тебе хвалить.

Оксана. Добре, я попрошу.

На галявину до дітей простують туристи (5—6 дітей). Вони з рюкзаками повертаються з походу. Зупиняються, вітаються і присідають коло дітей, починається розмова.

Туристи. Добрий день! Привіт! Що, граєтесь? А Оксанка, як завжди, казки читає!

Дівчинка. А ви звідки йдете? Де були? Знову щось садили?

1 турист. Йдемо з походу, але цього разу ми не садили дерева, а розчищали річечку і джерельця, що замулились, та заодно на дерева, які посадили восени, подивились. А вони всі прийнялись, це чудово!

2 турист. Цього разу наш похід був також дуже цікавий. Ми стільки корисної роботи зробили, бачили б ви!

3 турист. Сім джерелець розчистили, а три з них уперше знайшли, можна сказати, просто випадково. І трохи потомились.

1 турист. А ти ще не сказав, скільки ділянок розчистили після тих горе-туристів, які після себе залишають купи бруду.

4 турист. А всього і не розкажеш...

Оля. А ви сідайте коло нас, відпочинете, та щось цікаве ще розкажете.

Діти розсаджуються.

2 турист. Ми то сядемо, а от розказувати вам будуть про все, що ви захочете, ваші друзі Михайлик-Питайлик та Пиши-Читайлик: це вони зроблять краще за нас. Без них у поході було б нудно, а вони такі меткі, так багато знають!

Галя. А де ж вони, ваші друзі?

4 турист. Погляньте, ось вже тут!

Заходять Михайлик-Питайлик та Пиши-Читайлик теж з рюкзаками.

Пиши-Читайлик. Привіт усім! Ми вже прийшли.

Михайлик-Питайлик. А ви вже давно тут? О! Привіт, друзі! Як здорово, що нас так багато! Що будемо робити?

Андрій. Я знаю що. Давайте поспіваємо, вірші почитаємо, розкажемо щось цікаве, пограємось. Буде чудово, як думаєте?

Всі. Це гарна задумка! Добре!

Оксана. А я пропоную ще бабусю Василькову покликати до нас — вона багато всього знає.

Василь. А ще давайте покличемо Олега і його маму — вона теж багато нам розповість цікавого! (Мама і син, що були на початку).

Декілька дітей біжать за бабусею і Олегом та мамою, а інші починають гратись.

1 турист. Давайте пограємось у «Довгу лозу»! Ставайте всі один за одним, нагинайтесь, і будемо стрибати. Той, хто останній, всіх перестрибує!

Діти один раз грають у гру, а тоді до них приходять діти, що ходили за гостями, і гості. Гості вітаються, і всі сідають збоку, щоб па сцені було місце для виступу.

Пиши-Читайлик. От добре, що всі ми зібрались, давайте заспіваємо нову пісню, яку ми в поході вивчили.

Діти виконують пісню «Чарівне довкілля»

Пиши-Читайлик. Наші друзі — туристи дуже люблять свій край і бережуть, дбають про нього і роблять все можливе, щоб краса не загинула, тому і вірші вони читають такі.

2 турист.

Здрастуй, Земле моя дорога й чарівна, Ти від сну пробудилась весною. І для кожного з нас ти єдина — одна, Нерозлучні ми, Земле, з тобою. Ти нам матінко рідна, даруєш життя, І красу, і довкілля чарівне. Кормиш хлібом, і воду даєш для пиття, Почуття в нас народжуєш дивне. Ти дбайливо для нас простеляєш поля, Ліс і ріки, озера й джерельця. Все, що треба людині, дарує Земля, Ще й красу невимовну для серця. А для мрій, для польоту — ясні небеса, Щоб душа у пориві летіла. Скрізь оточує нас дивовижна краса, Земле рідна, чарівна і мила! Будь здорова і квітни для щастя й добра. Радуй зір наш рясними квітками. Нам подбати про тебе настала пора, А тепер слово й діло за нами!

Бабуся. Я дивлюсь на вас, діти, і душа радіє від того, що ви такі небайдужі до свого краю, а любите його всім серцем. Це добре: значить, ми правильно вас виховували. І Природа вас любитиме і оберігатиме. Бо добрих людей вона чує і розуміє, та й не раз допоможе. А тепер погляньте, хто до нас іде! Хто знає, що то за дівчинка?

Всі мовчать, не знають...

Це Загадка. Вона завжди приходить до добрих дітей.

Загадка. Добрий день! Бабуся вже вам сказала, хто я. Я — Загадка, живу у нашому довкіллі, дуже люблю заставляти всіх думати, а тому й питаннячка каверзні задаю, хочете послухати?

Діти. Хочемо, загадуй!

Загадка.

Колюче щось, хоч не їжак, А голки гострі має. Коли цвіте, коли ж ніяк Таки не зацвітає! У горщиках воно росте, Сидить колюче і товсте. (Кактус) Стрекоче завжди і літає, Одразу всяк її впізнає. Розгляне все вона здалеку, Об’явить всім про небезпеку. Красива пташка білобока, А називається... (Сорока).

Відповідь з перших букв кожного рядка, тому можна показувати загадки на плакаті.

Сидить весь день і все дрімає, Охоче мишок поїдає. Вона великі має очі, А от літати вдень не хоче. (Сова) Їжу сам собі знаходить, Живе повсюди, біга, ходить. А от коли зима біжить, Клубочком згорнеться і спить. (Їжак) Красень звір у шубі чорній Риє землю він проворно І живе в землі охоче, Тому нащо йому очі? (Кріт) Біга з гілочки на гілку І працює, мов та бджілка, Лише сонце ліс осяє, Ось вона — гриби збирає. Чітко знає, де стрибає, Кароока і метка, А як звуть цього звірка? (Білочка) Коло річки звір казковий Об’їдає лист вербовий, Завжди мирно сам гуляє, А от роги гострі мас. (Коза) Бігати не вміє, а літає. Дуже-дуже працю поважає. Жить не може без труда й пісень, Облітає все навкруг за день. Літом в кожну квітку залетить, А зимою в хатці міцно спить. (Бджола) Зелене літо зацвітає — Одразу спів її лунає. Звичайно, гнізд вона не в’є — У лісі ж всюди гнізда є! Летить і гусінь поїдає. Як зветься пташка, хто вгадає? (Зозуля) Соло виводить цей птах навесні. О! Як він гарно виводить пісні! Лине ця пісня з бузкових кущів, Онде із гаю луна його спів. Вранці він сонечко перший стрічає, Е! Він і спати його проводжає! Його по голосу кожен впізнає. Хто відгадає? (Соловей). Здоровенний Денис Через тина поліз, Глянув злякано вниз, Остовпів та й повис. І не дітись ніде, Доки осінь прийде. Тільки зветься цей груз Не Денис, а ... (Гарбуз). Це не звір і не людина, Звичайнісінька рослина. Та під листям є синочки, Звуться діти... (Огірочки). До матінки за хвостики прив’язані синочки, Лежать собі під листячком, а звуться... (Огірочки).

Молодці, діти. Ви розгадали всі загадки. І мені було дуже приємно з вами. У природі багато загадок, ви тільки добре придивіться до навколишнього світу — і вам відкриється багато чудес, про які ви і не підозрювали. З вами, мабуть, траплялись різні пригоди?

Оля. Авжеж, траплялися.

Ми сиділи зовсім тихо В надвечірній літній час. Але трапилося лихо: Хтось хотів злякати нас. Щось в траві зашелестіло: Фирка, фирка і біжить. В нас від страху стерпло тіло — Стало моторошно вмить... Із трави клубок котився Весь із гострих голочок... Він прислухавсь, зупинився... О! Та це ж наш їжачок!

А ми тоді так налякались!

Оксана. Та все тому, що ти любиш страшні історії, от і ввижається страх на кожному кроці. А тобі, Дівчинко-Загадко, ми дуже дякуємо за те, що прийшла до нас. Ми раді з тобою познайомитись. Може, пісню заспіваємо? Давайте! Нашу улюблену про чисте джерело.

Діти співають пісню «Чисте джерело»

Бабуся. Діти, ви правильно співаєте, душа повинна в людини бути чистою, як джерело, світлою за будь-яких життєвих обставин. Людина повинна вміти бачити і чути, відчувати, а найбільш за все — вміти любити і людей, і природу. Бо любов — це найвище у світі почуття. Все найкраще у світі від любові. А от скажіть мені, чим ви відчуваєте природу, якими органами?

Галя. Можна я скажу! Я завжди відчуваю запахи. Особливо навесні, вони неповторні, дивні, аж голова паморочиться від них.

Умилось сонечко рум’яне В росі, що мов кришталь блищить. Повітря чисте і духмяне, Таке, що навіть можна пить. І пахне річка, ліс і поле, З землі чарівний дух струмить. І хоч земля ще зовсім гола, Та знають всі: весна біжить. Бо стільки запахів повсюди — Солодкі пахощі летять... Весна летить радіють люди, Вдихнути аромат спішать.

Валя. А я дуже звуки відчуваю: як тільки перша пташечка заспівала, так уже й весна настала. Звуки теж дуже неповторні, вони так багато можуть розказати!

Після тиші зимової все зазвучало! Забриніло дрібненько, пісень завело. Ліс зрадів — задзвенів, поле враз заспівало, Розлилося від сонця і пісні тепло. Заспівали пташки, що вернулись здалека, Виліз джмелик з шпаринки і пісню загув. Десь клекоче над річкою білий лелека, Вітерець весняний і собі затягнув. І в людей навесні теж озвалося серце, Пісня злинула вгору, знялася увись. Заспівало жвавіше весняне джерельце, Звуки дивні, чарівні над світом лились.

Коля. А я на смак сприймаю природу, бо все має свій неповторний смак!

На смак природу я сприймаю: Вона солодка і гірка. Ось стиглу ягідку зриваю — Смачна суничка і м’яка. Листок кульбаби з гіркотою, А мед солодкий має смак. Лимон та й яблуко порою Із кислим смаком, чи не так? А сіль солона дуже-дуже Але без неї аж ніяк! Яка природа різна, друже Різноманітний в неї смак.

1 турист. А мене дивує найбільше те, що бачу очима. Ця краса найбільш доступна для мене, недарма ж кажуть, що краще раз побачити, ніж десять разів почути.

Куди не глянеш, всюди завесніло! І потяглись рослини до тепла. Он мати-й-мачуха, як сонце, зажовтіла, Трава гостренькі списи потягла. Казкові чари мають перші квіти, Тендітні, ніжні, мов сама весна. А небо синє — хочеться летіти, І в пролісках така голубизна! На що не глянеш — все прийшло, щоб жити: Пташина й квітка, жук і деревце. З’явилось все, щоб сонечку радіти. Ви пам’ятайте, прошу вас, про це!

4 турист. А мені залишилось сказати, що я на дотик сприймаю природу, і це правда.

Я торкаюсь рукою листочка: Прохолодний листок і клейкий. На деревах новенька сорочка — Зеленяста у день весняний. Хоч вода ще холодна у річці, Та пірнають сміливо качки. Миють лапки в холодній водичці, Ловлять ряску в ставку залюбки. А згори сяє сонце яскраво. Я все це так безмежно люблю! Шле проміннячко сонце ласкаве, Теплий промінь в долоню ловлю...

Бабуся. От ви і сказали, що природу сприймаєте п’ятьма органами чуття. А от свої почуття можна виразити і рухами, а не тільки піснями та віршами. Ви всі замріть — і побачите, як танцюють квіти. Сидіть тихо-тихо!

Дятел. Тривога! Тривога! Тривога! Скоріше йдіть на допомогу!

Михайлик-Питайлик. А що трапилось? Кому потрібна допомога? Де лихо сталось?

Дятел. У лісі, що поблизу міста. Туди прийшли діти, яких ви називаєте горе-туристами, а до них приєдналася Шура-Бура, і вони таке роблять, таке роблять...

Михайлик-Питайлик. Що роблять?

Дятел. Завдають непоправної шкоди довкіллю. Все ламають, нищать, сміття порозкидали, пляшки побили, бляшанки покидали, квіти позривали, кущі ламають і до дерев взялися. А що роблять з гніздами? Спасайте довкілля, я ж чув та й бачу, що до вас можна звернутися, що ви допоможете, бо інакше все пропаде, а вони там вогнище хочуть розводити. Скоріше!

Оксана. Але ж туди так далеко, ми можемо спізнитися...

Михайлик-Питайлик. А хто така Шура-Бура, про таку не чув ніколи?

Бабуся. А є така бабуся вередлива-превередлива. Вона гірша за Шапокляк, бо з тією можна домовитись, а ця вся в сірому і душа її сіра. Робить вона й сама досить шкоди, але вже коли подружиться з вередіями-дітлахами, то таке виробляють, що й не розказати. І по деревах лазить з дітьми, і гнізда нищить, і кущі ламає, а ще різне сміття носить та розкидає всюди, щоб брудно було. Це вона так забавляється. А те, що до того лісу далекувато, то це не біда: я вам у тому допоможу, ви ж добро підете робити. А для добра я силу маю, і вона вас перенесе до того лісу. Ставайте всі близько один до одного, візьміться за руки і заплющте очі. А через мить опинитесь на потрібному місці.

Пиши-Читайлик. Це називається телепортація, я читав про таке. Не бійтеся, це не страшно.

Бабуся. Готові?

Всі. Готові.

Бабуся. Три, два, один!

Закривається сцена, чується свист вітру. Сцена відкривається. На ній зламані дерева, кущі, порозкидані квіти і кругом різне сміття, а серед цього стоїть вся в сірому Шура-Бура, навколо неї декілька дітей, вони розмахують палками, а вона до них нагнулась, щось шепоче, і всі сміються. Вони починають бігти у напрямку добрих дітей, які вже стоять і дивляться на все. Шура-Бура і її команда зупиняються.

Шура-Бура. О! Нашого полку прибуло! Давайте покажемо, що може наша сила! Зараз ми все тут розвіємо, за вітром пустимо, порозважаємось на славу! Гайда, за мною!

Біжить, а за нею її діти підкидають папірці, кидають палки, носяться по сцені.

Бабуся. Стійте! На вашу чорну силу є світла сила! І вона сильніша. Погляньте, що ви наробили, все спаплюжили, насмітили, поламали, покидали. То що ж ви доброго зробили на цій Землі?

Шура-Бура. А нащо нам добро робити, ви добренькі, ви й робіть, а ми порозважаємось! Ха-ха-ха! А нам добре, коли всім погано: тоді ми комфортно себе почуваємо! Ха-ха-ха! Ну, що ви нам зробите? Ну, що? Ось ми їмо цукерки, а папірці розкидаємо, хай всі знають, які смачні цукерочки їмо! Ха-ха-ха! А вам що, завидки беруть? Чистоплюйчики! Ви так не можете! А ми все можемо! Начхати нам на ваші порядки!

Знову носяться по сцені і все розкидають.

Михайлик-Питайлик. І довго ви це робитимете? Вам ще не набридло у цьому смітті копатись?

Шура-Бура і її команда. Ні! Не набридло і ніколи не набридне! Нам весело, а це — головне! Правда, замурзанці? (Погоджуються.)

Олега. Мамо, я не можу на це дивитись, вони все знищать, що ми можемо зробити? Треба ж діяти. Тепер я зрозумів, що красу земну можна знищити. Але ж нащо? Нащо знищувати це земне диво, яке приносить людям стільки радості? Мамо, робімо щось, доки не пізно.

Мама. Треба прогнати Шуру-Буру, а діти і самі зупиняться, тоді ми з ними поговоримо по-людськи. А на сіру Шуру-Буру в нас є слово-дія. Зараз ми випробуємо його.

Шура-Бура налетіла, Все зламала, насмітила. Розважалась, як могла, І насіяла скрізь зла. А ми її та словами Наженем, як батогами. Буде в нас вона звиватись, Не захоче розважатись. Ось прийшов твій сірий час. Йди від нас! Іди від нас!

Шура-Бура починає з кожним словом стихати і, нарешті, зовсім зупиняється, опускає руки, згинається, а Мама продовжує.

Тут тобі не повезло, Бо добро в нас є на зло! А де діти добрі є, Там вже місце не твоє! Ти в болоті розважайся, А до нас не повертайся!

Шура-Бура йде до виходу, ледве плентається, а Мама робить рухи руками, наче відштовхує її і проводить зі сцени. Її команда стоїть, діти розгублені, не знають, що робити.

Мама. А тепер погляньте навколо себе, діти. Гарно? Треба десятки років, щоб вернути до життя цю місцину і щоб вона стала такою, як була. Гарно ж ви порозважались... Нічого не скажеш.

Михайлик-Питайлик. Ви хотіли пустелю з цього місця зробити? А як би жили в пустелі?

Пиши-Читайлик. Та що там вони хотіли? Самі не знали, що робили. Дурниці якісь хотілось зробити, а навіщо? Кому від цього добре стало. Ось тепер ви посідайте на цей бруд... сідайте, сідайте... Вам же добре, приємно в бруді сидіти, правда?

Галя. Діти, погляньте. Зайчик плаче... Що з ним?

Зайчик. Біда у мене. Лапку склом порізав, бігти не можу, в зуби вовкові попаду, зовсім пропаду. А тут скла так багато, як вони могли його розкидати?

Валя. Ви чули? Що наробили? Збирайте негайно все. Не стійте.

Діти починають прибирати.

Оля. А зайчику ми допоможемо. Давай свою лапку, ми полікуємо, замастимо йодом і забинтуємо. Це сигнал дуже тривожний, такого більше допустити не можна. Що будемо робити з цими дітьми?

Мама. Додому їх проведемо, розкажемо їхнім батькам, що наробили. А вони надалі хай думають, як розважатись. А зараз і нам час додому.

2 турист. Та ні, не додому, а на свою галявинку. І знаєте, чого ми туди повернемось? А я скажу. Ми візьмемо з собою і цих дітей та покажемо, як можна гарно провести час, повеселитись, погратись, поспівати, потанцювати. Що скажете?

Всі. Правильно. Хай ідуть з нами.

Бабуся. А тепер нам доведеться доїжджати до свого місця, бо вас багато стало, та й моя сила тільки в екстремальній ситуації діє.

Туристи. Нічого, нам не звикати!

Андрій. Та й не на роботу йдемо, а на концерт, я так розумію.

Бабуся. А перед тим, як повертатися, я хочу, щоб усі ви послухали, що я вам скажу.

В небі сонце ласкаве квітне, Посилає нам світло й тепло, Усміхається щиро й привітно, Щоб усе на Землі цвіло. Ти долоньку свою маленьку Простягни до його тепла, Залиши промінець у серденьку, Щоб весна у нім завжди цвіла. Щоб в душі твоїй сонце квітло, Зірка щедрості й доброти, Променилося ніжне світло, І в житті буде легко йти.

А тепер всі ходімо подивитися концерт, який для нас усіх приготували діти. А після концерту ви пограєтесь, порозважаєтесь з користю для душі та тіла.

Всі йдуть, сідають у залі, дивляться концерт, проводять ігри.