Вчіть дітей бути вдячними
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Сьогодні в Україні страшний і тривожний, непевний і небезпечний час, та що тут ще додати, коли у нас йде кривава війна. Війна не на життя, а на смерть. Ворог уже навіть і не криється у своїх цілях, він усьому світові заявляє, що має на меті знищити Україну як державу і весь її народ — українців, яких в Росії чомусь віднедавна почали називати «неправильними русскими». Це ж треба додуматись до такого? Та як тільки уже не називали за цих дев’ять місяців війни? А називали вони нас по-всякому: нацистами, фашистами, націоналістами, сатаністами, бандерівцями, вбивцями… Хоч кожен з нас довго розшукував у словниках ці слова… У словниках ми їх знайшли, а от у нашому українському суспільстві такого явища, чи чогось подібного — ні! Але що зробиш, коли той народ у більшості не може мислити, не вміє чи не хоче, а скоріш за все не може, бо у них просто нема чим думати. Бо як може нормальна людина радіти від того, що комусь наносить криваві рани, розруху, смерть, сирітство, біду? Від того, що своїми ракетами вони знищують цілі міста і села, живцем засипають людей землею, несуть людям горе, сльози, смерть, каліцтво… Від цього можна радіти? А вони радіють! Ви тільки погляньте на їхні передачі по телевізору! Їхні ведучі чоловіки і навіть жінки просто не знають де себе подіти від радості, від щастя вбивати…Вони радіють, що вбивають цивільних людей, руйнують нашу інфраструктуру, залишаючи людей без світла, тепла, води, каналізації… Цій буйній радості просто немає меж! І це неймовірне своє щастя вони показують по телевізору, щоб раділо це спите, одурманене і не думаюче населення. Від цієї війни, яку вони ведуть в Україні, у них — просто неймовірна ейфорія, всі хочуть іти вбивати, і матерям не шкода своїх синів, вони з радістю відправляють їх на бойню, щоб захищати «свою родину», але чогось не в себе, в Росії, а на нашій землі, на нашій території… І це дивляться поголовно всі в Росії: старики, молоді, юність і діти… Їхній мозок з ранку до ночі насичуються цією пропагандою, вони з маленьких літ переконуються, що вони великі, величні і найпотужніші у всьому світі, а всі інші народи — менш вартісні, то що там з ними панькатися? Їх треба убивати, знищувати. Таке виховання… А яке виховання, такий і результат… Це тепер побачив весь світ чи не так? І таке у них виховання з покоління в покоління, вони з дитинства переконані, що вбивати людей — це геройство, це доблесть, честь і слава. І ніхто з них уже не задумується, а нащо? Чи не краще домовитись словами, бо нащось людині дана мова, чарівні і мудрі слова? Та ні, така думка у них і не виникала, бо якщо і треба щось вирішувати на словах, то їм обов’язково треба брехати, лукавити, наговорювати, перехитрити… «Кацап, як не брехне, то й не дихне!» — кажуть у нас в народі. І насправді, весь світ переконався тепер у цьому, тому жодному їхньому слову не можна довіряти, бо в кожному слові, в кожній обіцянці — сама брехня. А тому давайте повернемось до виховання наших дітей, бо це сьогодні дуже важливо і потрібно. Адже це наші діти, українське суспільство, рідна країна і нам потрібно виховати хороших, мудрих, достойних, цілеспрямованих, добрих, правдивих і чесних людей. Тому, по-перше, стараймося завжди бути чесними зі своїми дітьми, вчімо їх завжди говорити правду, а це робить людину чесною і гордою, самодостатньою, бо вона не буде боятися, а сміливо дивитиметься у вічі людям. Завжди говорити правду — це сміливо, чесно… По-друге, у дітей ми повинні виховувати співчуття, турботу про ближнього, совість, сумління…Тому в кожній сім’ї повинні бути створені такі умови, щоб діти обов’язково мали певні зобов’язання щодо інших членів родини. Старші діти повинні допомагати молодшим, дбати про те, щоб вони правильно вдягалися, коли йдуть на вулицю, щоб вони добре поїли, попили, щоб у них був охайний вигляд завжди, а вдома всі діти повинні дотримуватись дисципліни і порядку і допомагати в цьому один одному і т. д. Молодші діти повинні прислухатись до порад і так само дбати про своїх старших братиків і сестричок. Дітей треба виховувати так, щоб вони залюбки ділилися з усіма членами родини солодощами, смаколиками, а не ховали від них, щоб потім самим ними поласувати. Вчіть своїх дітей, щоб вони завжди допомагали один одному без сварок і бійок, ділилися не тільки смачненьким, але й своїми знаннями, думками, мріями, щоб у сім’ї було взаєморозуміння і взаємодопомога, і дружні стосунки між усіма. Все це приходить до дітей з часом, вони починають усвідомлювати, що вони рідні і це одна сім’я, що за своїх рідних і дорогих людей треба боротися, заступатися, обороняти і захищати їх та дуже-дуже любити. Ось так поступово діти приходять до думки, що рідні люди найближчі і найдорожчі, що їм завжди треба приходити на допомогу, та й вони першими прийдуть на допомогу тобі, бо ви рідні — однієї крові, діти одних батьків, вихідці з однієї сім’ї… Це робота для батьків не одного дня і вона для всіх дуже важлива, тому проводити її треба регулярно, кожного разу, коли випадає така нагода, щоб здружити дітей у сім’ї, зміцнити їхній дух, взаємну підтримку. Багато є важливих питань, над якими треба працювати батькам у сім’ї, але коли панує в сім’ї мир і злагода, взаєморозуміння, то це зовсім не важко, а ще й приносить задоволення. Бо коли бачиш, як твої діти граються, разом читають і обговорюють книжки, діляться своїми потаємними думками і мріями — тоді на душі справжнє свято. Та є ще одне питання, на яке хочеться звернути увагу батьків. Це теж не менш важливо, бо все приходить саме в дитинстві, коли ще діти зовсім маленькі — у їхніх душах поселяється доброта, повага, любов, щирість, щедрість, розуміння, благородство, людяність і вміння бути вдячним. А ВДЯ́ЧНІСТЬ — почуття подяки, готовність віддячити за послугу, допомогу, зроблене добро. Так пояснює це слово Академічний Тлумачний словник. Тому почати треба з того, щоб вчити дитину дякувати чемно і ввічливо за все, що для неї хто б не зробив… Щоб це не було — велике чи маленьке, добре слово чи хороша справа, подана рука чи допомога, але за все треба ДЯКУВАТИ! І колись дитина задумається над тим, як це важливо, яку це має вагу в житті, яке велике значення має всього одне слово — дякую! Дітям треба все це пояснювати, щоб вони росли мудрими і вдячними. Сьогодні їм треба пояснити і те, що у нас війна і ми боремось з ворогом не самі, а майже весь світ нас підтримує у цій важкій боротьбі. Та й не тільки підтримують нас морально, але багато країн нам надають матеріальну, військову та гуманітарну допомогу, щоб ми могли перемогти ворога у цій битві. За це ми повинні бути вдячні народам світу, які не залишили нас у трудний час, а підтримали, допомогли і не дають пропасти нині… Тому хай наші діти подякують всім народам Землі тим, хто сьогодні нам допомагає долати ворога у цій кривавій війні. Навчіть своїх дітей це робити публічно, хай вони малюють, пишуть листівки, читають вірші з подякою людям світу, хай несуть у світ своє щире слово вдячності за доброту людей і хай у них вчаться бути мудрими і добрими. Бо наш світ прекрасний, чарівний, казковий і людям у ньому треба бути згуртованими, об’єднаними, світлими і щирими, мудрими і добрими, вдячними і щедрими. Нам усім треба ділитися добротою і любов’ю і дякувати за те, що ми живемо у цьому неймовірному світі. Тож і я особисто хочу подякувати народам всіх країн світу, які допомагають і підтримують нас, українців, у цій боротьбі за щастя, за волю, за мир в усьому світі. ЩИРО ДЯКУЮ! ДОЗЕМНИЙ УКЛІН ВАМ, ЛЮДИ, ЗА ВАШУ СВІТЛУ ДУШУ І ДОБРІ СЕРЦЯ, з якими ви йдете по світу і допомагаєте нам, прихистивши мільйони сімей у себе в країнах, надавши нам величезну допомогу! ЩИРО ДЯКУЮ!