Зробімо дитячу душу доброю
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

От і настали суворі зимові дні, випало багато снігу, мороз починає набирати силу а трохи згодом він добереться до річок, озер і ставків та захопить усе в своєї лабети, скує всі водойми, так що під ним мешканцям вод буде важко і дихнути… Але зате дітворі радість — можна кататися з гори на санчатах, на лижах, а по льоду — мчати на ковзанах, навіть виробляти різні піруети, як у цирку! Це ж стільки щастя і радості, стільки запалу, сміху, веселощів без меж! Я пам’ятаю ці щасливі зимові дні, коли до вечора спускалися з гірки, коли гасали на ковзанах просто по дорозі, коли вирушали в мандри аж до лісу на лижах… Скільки то було радості, незабутніх вражень, сміху і різних пригод. Щасливі роки дитинства і юності, вони і сьогодні приходять до мене у спогади і повертають у той незабутній і надзвичайно чарівний час… Пам’ятаю, коли поверталися додому, то віддавали мамі рукавички, «стоячі» від морозу, такі ж були і валянки та пальта, але мами нас не сварили, а мовчки брали все те мокре і замерзле та клали на грубку для просушки, бо ж вранці треба дітям в школу, а надворі зима.... А ми, набігавшись, сідали за стіл і наминали за обидві щоки все, що клали на тарілку, без розбору! Бо ж поки гралися, то про їду ніхто й не думав! Чудовий, неповторний був у нас час дитинства! Але крім того, що діти довго гралися на вулиці, у кожного з нас ще був і свій обов’язок. Бо хтось мусив наносити до хати води, дров, вугілля, піти в магазин за хлібом, принести пошту, допомогти розгрібати сніг, якого могло нанести аж по вікна. Та й старшим людям діти з гідністю допомагали, бо як інакше? У нас не виникало навіть думки, щоб відмовитись від якоїсь роботи, коли тебе хтось попросив… Це був наш прямий обов’язок. А як же? У старших сусідів могло не бути дітей чи внуків, бо вони загинули на війні, чи померли від хвороб, а ми зобов’язані були потурбуватись про одиноких людей. Так нас вчили наші тата і мами, а вони й самі їм допомагали: і дров заготовити, і вугілля привезти та поскладати, і ремонт зробити і все — це просто так, по-сусідськи, бо як же інакше? Люди були добрими і щирими, щедрими і мудрими. Так і дітей своїх вчили, виховували в нас доброту, людяність і мудрість. А найвеселіше з усіх занять для нас, дітей, це було доглядати за годівничками, які дівчаткам робили тата, а от хлопчики самі старались їх майструвати! А старші хлопці, то вже такі гарні годівнички придумували, що кожному хотілося на неї подивитися та й підкинути хоч жменьку крихт для пташечок. Отож нашим обов’язком було годування пташок, щоденне чищення і підкладання корму. Ще з тих часів я запам’ятала, що крихти треба давати з білого хліба, а не з чорного, а насіння треба було збирати восени з різних бур’янів і рослин, особливо смакувало пташкам насіння соняшника. Тому ми заготовляли маленькі соняхи або розламані, які нам дозволялось брати з дому. А от для синичок можна було прив’язувати шматочки несоленого сала, бо вони його залюбки клювали… І так щодня у нас був прямий обов’язок — годування пташок. Що ми залюбки робили та ще й між собою обов’язково ділилися нашими спостереженнями, скільки прилетіло горобців, скільки синичок, а до когось ще й сойка прилетіла. Так ми знайомилися зі світом птахів і з добрим до них ставленням та турботою... Адже нам батьки розказували, як важко взимку виживати пташкам, і що вони гинуть не тільки від лютих холодів, але й від голоду, бо не мають змоги хоч десь роздобути собі насінинку чи крихточку хлібця. А моя мама розказувала ще такі сумні історії і про пташок і про людей, які вмирали від голоду, що ми не могли стримати сліз і плакали, бо так нам шкода було і пташок, і людей, та й усіх на білому світі… Тому я з самого маленького віку знала, що голодна смерть найстрашніша, бо вона відбирає не тільки сили, але й розум… От таке в нас було дивовижне дитинство, але ми й не підозрювали, що наші батьки виховували в наших душах доброту, милосердя, турботу про ближнього, щирість і щедрість наших сердець… А сьогодні уже зовсім інший час… І якби ж то не війна… Але вона у нас гримить, кожного дня летять ракети на наші будинки, лікарні, школи, на наші електропідстанції, а вони все знищують, все, що ми набудували для хорошого життя, вбивають мирних жителів, розстрілюють наше щастя. Що винесуть наші діти з сьогодення? А винесуть багато чого різного і доброго, і страшного, нелюдського також… Тому сьогодні треба наших дітей привчати до турботи за інших людей, за тих, хто самостійно не може пройти до магазину чи сам не може промести стежинку до хвіртки, чи принести водички, щоб зварити чаю… Багато чому доброму ми можемо навчити сьогоднішніх дітей у цей воєнний час, бо ми можемо їм показати їхню душу і зростити її красивою, світлою, чистою і доброю-доброю. А почати можна з самого простого — з годівнички. Щоб це стало обов’язком дітей: почистити і покласти корм в годівничку для пташок, щоб вони не померли з голоду. І показати дітям як це правильно зробити, залучити дітей до щоденного годування пташечок. Це зовсім маленька справа, але вона привчає дітей до систематичної турботи, вона накладає певний обов’язок, а це дуже важливо для формування характеру дитини. При цьому непомітно виробляється і любов до живого, а не віртуального світу, турбота про братів наших менших, щирість, щедрість і доброта! Та ще як розвиває у дітей спостережливість, додає знань. А це головне! Бо, кладучи зернятка в годівничку, дитина буде задумуватись над тим, що вона робить хорошу справу, підгодовує пташок, щоб вони вижили в цих важких умовах холоду і голоду… А потім, навесні ці пташечки прилетять у сад і будуть знищувати комах-шкідників, які заважають розвиватися рослинам. Діти завдяки цьому ставатимуть добрішими, а доброта — це велика сила. Тому не слід ігнорувати таку, на перший погляд, зовсім незначну справу, а слід привчати дітей до того, що на них лягає певний обов’язок і його треба постійно виконувати, а це в свою чергу привчає дітей до відповідальності, до дисципліни. А потім, коли вони будуть спостерігати за пташками в годівничці — це принесе їм надзвичайну радість і насолоду та гордість від того, що це саме вони рятують пташок від голодної смерті, що це саме вони роблять таку хорошу справу. Так само треба привчати дітей до того, щоб вони виконували посильну роботу і для своїх близьких, рідних, сусідів і завжди слід хвалити їх за кожну хорошу справу, адже це підносить дитину в своїх очах, робить її відповідальною, щирою, світлою і доброю. А потім, коли ваша дитина виросте, вона завжди пам’ятатиме про те, що у неї є старенькі батьки, немічні сусіди, яким потрібна їхня допомога і вони прийдуть, прибіжать, прилетять вам на допомогу, бо ви зробили їхню душу світлою і доброю, а серце щирим і щедрим. Тому успіхів вам, дорогі батьки. Вчіть своїх дітей бути добрими, а почніть все з простого і доступного — маленької годівнички. Щоб зиму перезимувала не одна синичка з десяти, а всі десять з десяти! Щасти вам! І завжди пам’ятайте: «Добрі діти — батькам радість!»

А ще з дітьми можна разом і вірші писати! Це коли ви читаєте вірш, а останнє слово в кожному другому рядочку добирають по змісту і в риму самі діти! Тим самим ви і мову у них будете розвивати і словниковий запас збільшите та й про зиму вони щось більше дізнаються!