Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Придбати книгу

Людське коріння
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Людське коріння

Людина, як і ліс, коріння має,
Вростає і цвіте, як первоцвіт…
Земля підживлює і надихає,
Хоч зваблює і манить дивосвіт.
Коріння в неї — рідні покоління,
Які жили на цій землі в віках…
Любов, краса та відданість, сумління,
Політ високий, а порою — крах…
Й нас це на батьківській землі тримає,
Засумніватись не дає й на мить…
Людина в землю дорогу вростає
І вже не сила їй без неї жить…
Бо вже і мислить, як земля диктує,
Працює так, як край її велить…
Хоч десь краса далека провокує,
Та кинути людина не спішить
Цю землю, бо своє коріння має,
А без коріння як піти у світ?
Вона і мовою у землю цю вростає,
Її чарує вишні білий цвіт…
Та всі традиції, що їй передалися,
І подвиги минулих поколінь.
Веселки, що у небі зайнялися…
Без рідного усе — примара, тлінь…

Мабуть можна жити і в чужому краю, адже скільки людей так живуть і досить-таки непогано, в достатку, в теплі, в любові… Людина може до всього призвичаїтись, звикнути, пристосуватись. Мабуть можна і так, без свого рідного, просто приладнатися і жити. Але це далеко не кожній людині до душі, бо є щось у цьому світі таке тонке, сокровенне і дороге серцю, що без нього, ну, ніяк. Бо як би добре не жилося, а людина час від часу вона, таки, повертається думками у своє дитинство і юність, у той чарівний куточок рідної землі, де провів свої роки. Можливо і не найкращі, але вони залишилися в пам’яті і кличуть, повертають, нагадують про себе, накочуються теплою хвилею чогось дорогого і вжебезповоротно втраченого… Повертають у той спогад, відгукується тремтливою ноткою невимовного суму за чимось незбагненним, ледь вловимим… І залишає в душі якийсь особливий трепет, який часом повертається, коли його зовсім не чекаєш. І колись людині обов’язково захочеться повернутися у рідну місцину, де колись народився і прожив хоч кілька свідомих років, бо це рідна батьківська земля, а вона має здатність кликати, повертати до себе, бо це та земля, яка дала людині щастя жити... Це, мабуть, можна назвати — магія рідної землі, поклик предків, сила рідного краю.… Я не знаю цього напевно, так я ніколи не покидала свою Україну надовго. Мені завжди вистачало і десяти днів на милування іншими містами та місцинами, а вже після цих днів на чужині мене, мов магнітом тягло додому і я не знаходила собі місця від туги за рідною домівкою…Можливо це в кожного по-різному, але зі мною так було завжди. Це, мабуть, тому, що я дуже глибоко вросла в свою рідну землю, адже на цій Поліській землі прожили десятки (?) моїх рідних поколінь і в кожному з них сформувався стійкий код українця, який і передається усім нам від роду до роду. То чим же ми так глибоко вростаємо у рідну землю? Що нам не дає відірватися від свого коріння і полетіти вдалечінь, за горизонти своєї уяви, мов перекотиполе? Хто знає… Та все ж я думаю, що ми насправді вростаємо в неї своїм невидимим корінням так глибоко, що не можемо відірватися, бо воно дуже міцно тримає нашу душу. І цим корінням є родинні зв’язки, зв’язки поколінь, адже від кожного покоління у нас залишилось щось своє, рідне, близьке. Це може бути і та земля, на якій з роду в рід зводяться будинки дітей, внуків, правнуків і пра-, пра-… І кожен раз на цьому ж місці нові люди будують щось своє і все ж вшановують пам’ять про минулі покоління, бо хтось користується ще тією ж криницею, що викопав прадід, а хтось розчищає ставочок, що колись ще зовсім молодим створив прадід прадіда… А хтось збирає солодкі яблука щоосені з яблуні, яку посадила бабуся і дідусь… І хоч їх уже давно немає серед живих, а яблуня щороку радує врожаєм і кожен, хто піднімає наливне яблучко, чи купається в ставку або п’є живильну водичку з криниці, з добрим серцем згадує своїх рідних предків, їхні слова, пісні, жарти, їхні традиції, мрії і думи, бо вони живуть всередині нас, в нашому серці... Нас міцно зв’язують і ті традиції, які ми підтримуємо і сьогодні, а з’явились вони десятки сотень років на цій землі і запровадили їх наші далекі-далекі прабатьки, про яких ми сьогодні вже нічого і не знаємо, бо прошуміло багато бурхливих століть, які змели весь пісок з тих стежин, якими вони ходити, і на їхньому місці виростали і зникали ліси і болота… Але ця земля дісталася нам у спадок і у спадок нам перейшли від тих далеких поколінь всі традиції, які люди кожен по-своєму вдосконалювали і додавали щось своє, сучасне, світле і радісне… І воно не загубилося у часі і просторі, ні! Воно живе у наших серцях, у наших душах і в генах, які нам передаються з тих далеких часів, з самої глибини віків. У спадок нам перейшли і героїзм та мудрість поколінь нашого народу, вся історія, яку написали українці потом і кров’ю, своїми мужністю і відвагою, своєю любов’ю до цієї благодатної і рідної для всіх нас землі. І в цю землю ми вростаємо з кожним поколінням все глибше, бо вона щоразу стає нам ріднішою і дорожчою, незрівняною і світлою. І вростаємо ми сьогодні в неї своєю рідною і чарівною, пісенною і дуже ніжною українською мовою, яка звучить над світом і буде звучати завжди, адже мова наша чарівна і багата, щира і мудра і дана вона нам рідною землею, на якій ми всі живемо. Нам цю мову подарувала сама земля, бо тільки такою мовою можна змалювати всю ту красу, яка нас оточує: ці стрімкі потічки і мрійливі джерельця, тихі і глибокі ріки, казкові ліси і квіткові поля… І все це прив’язує людину до землі навіки. І ми вростаємо в неї своїм невидимим, але дуже міцним корінням. Сьогодні ми вростаємо в нашу землю ще глибше своєю чарівною і щирою народною піснею, яка весь час народжується і народжується в кожному куточку нашої землі, І западає в душу своїми простими словами і мелодіями, але додає нам сили і мужності і тому життя продовжується. Ми вростаємо в цю святу землю своїми талантами, яких у нас є дуже багато і вони народжуються знову і знову, а тому наша сила кріпне, а талановитих людей збільшується з кожним новим поколінням, бо така наша щедра на таланти земля. Тому й коріння наше таке міцне, бо сплетене воно з любові і традицій нашого народу, з чарівних і дивовижних слів української мови, з героїзму і мужності українства, з працелюбності і стійкості українців в усі віки, з непохитності, з переконань, зі світлої віри в добро і правду, зі щирої віри у Всевишнього. Тому нас ніхто не може зламати, бо сила наша у волі, в незалежності, в стійких переконаннях, у вірі в доброту людської душі… А й справді! Хіба такий стійкий, героїчний, працьовитий, добрий, талановитий, світлий і мудрий народ можна якось зламати? О ні! І сьогодні ми це доводимо у нелегкий воєнний час. Та біда чигає навколо кожного із нас щомиті, щодня гинуть десятки, а то й сотні наших громадян, гинуть діти, наш ясний цвіт нації. Але люди, особливо наші Воїни Світла сьогодні стійко стоять на передовій і ведуть боротьбу з підлим ворогом. Хоч ворогів у нас хоч відбавляй, бо є і зовнішні, яких видно і в них можна і треба стріляти, але є і внутрішні, які вміють маскуватися, щоб їх не розпізнали, а це ще страшніші вороги, бо вони стріляють у спину. Ці вороги дуже підлі, вони ведуть боротьбу з українцями у часі, приховано, але дуже підло. Їх не завжди і розпізнаєш, бо вони вміло маскуються, але їх сьогодні треба виявляти і сміливо з ними боротися, бо вони є всюди і в освіті, і в медицині, і верхніх прошарках влади і ведуть свою стратегію, як кажуть в народі: «В очі лисицею, а поза очі — вовчицею» або «М’яко стелять, та твердо спати»… Такі паразити є в кожній нації, не тільки у нас, але ми, українці, якось дуже терпляче чи може й байдуже до них ставились, тому і розвелось їх видимо-невидимо, що на сьогодні є для всіх нас великою загрозою. А тому треба рішучі міри, може й кардинальні, щоб позбутися цього внутрішнього випещеного нами самими ворога. Час промайне швидко. І ця кровопролитна та страшна війна також закінчиться, настане мир і тиша і прийде час великої і напруженої роботи в усій країні. Це також буде велика боротьба в плані відбудови міст і сіл, будівництва нових заводів і фабрик, шкіл, лікарень, торгових центрів, стадіонів, басейнів. Від нас усіх цей час вимагатиме напруження сил, віддачі енергії, знань, вмінь і навичок, здобуття нових знань і невпинної праці. Але наш народ здолає всі труднощі, бо віками він гартований важкою боротьбою, працею, війнами, розрухами і відбудовами, голодом і холодом… І я вірю, що ми вийдемо на рівну і праведну дорогу, бо інакше і бути не може, адже ми — українці, з глибоким і міцним, хоч і невидимим корінням. Усі ми сплетені з великої і чистої любові до своєї рідної і священної землі, з доброти і поваги до всього людства, ми сплетені з терпіння і праці, з творчості і різних талантів. Хіба такий народ можна зламати? Ні! Та сьогодні треба дуже уважно ставитись до своїх дітей і виховувати їх мудрими і добрими, сміливими і світлими, а головне не байдужими спостерігачами, а борцями за правду, за волю, за честь. Бо сьогоднішні наші діти — це те покоління, яке буде розбудовувати нашу державу, яке триматиме у небі блакитно-жовтий прапор України і понесе над світом нашу щиру мову калинову, наш український вільний дух. Тому сьогодні головне — наші діти. Виховуймо їх світлими, добрими, людяними, щоб ми завжди могли ними пишатися.

Ми, українці, сплетені з любові,
З боїв, терпіння, праці і турбот…
І душі наші вільні, світанкові
Летять у мріях до нових висот.
Йде перемога! Нас не зупинити!
Ми любимо всім серцем рідний край.
У мирі й щасті будемо ми жити
І в Україні свій збудуєм рай!

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube