Ненависть, заздрість, зло
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Дивлюсь на цей світ, а він такий дивовижний і складний, багатогранний і не завжди зрозумілий. І щоб розібратися у ньому, треба, ой як багато знати, відчувати, мріяти, мислити, пережити... Та навіть проживши довгі роки свого життя, не можна до кінця збагнути людину. Бо здається вчиш правильно, розказуєш, переконуєш, привчаєш до дисципліни, до праці, до книжки, стараєшся зростити дитину мудрою, розумною, доброю, світлою... І раптом в результаті нічого путнього не вийшло... В чому ж причина? А причина, мабуть в тому, що людина з самого малого віку повинну сама про себе думати, дбати і постійно працювати над собою, перемагати себе у своїх бажаннях, критично розбиратися зі своєю поведінкою, старанно працювати над своїми думками, бажаннями, щоб потім не було так, як каже народна мудрість: «Є каяття, та немає вороття». Тому треба вчити дитину працювати над собою з раннього віку, щоб дитина вміла думати, аналізувати, спостерігати, робити висновки, правильно приймати як перемогу, так і поразку... А основне виростити в собі людину, яка не заздрить і не має отої чорної ненависті, яка губить душу, вбиває в ній все найсвітліше і красиве, притаманне Людині. Це, кажуть люди, важка робота... Хоча, як на мене, то не така вже й важка, скоріше дуже цікава праця, бо людина тоді знаходиться в постійній боротьбі з собою, вона дуже активно вчиться, вдосконалюється і робиться чистою і світлою, як літній світанок.

Отже, давайте подумаймо, що таке заздрість? Заздрість (як каже Тлумачний словник) — це почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, вищістю, добробутом іншого. Пристрасне бажання мати що-небудь, досягти того, що є в іншого за будь-яку ціну. Це, справді, почуття такої глибокої досади, відчуття своєї ущербності, що викликає ненависть до того, в кого є чогось більше: таланту, здоров’я, здібностей, привабливості, речей, грошей... Заздрість — це не рушій прогресу, а навпаки швидке наближення до зубожіння душі. Отже заздрощі завжди пов’язані ще й з ненавистю та злістю. Тому що людина тоді переповнюється ненавистю до того, у кого є те, чого немає в неї, серце наповнюється чорною злістю і людина здатна на неадекватні вчинки. Це дуже погані почуття, від яких людина повинна відразу позбутися, якщо помітила їх у собі. А заздрість, ненависть, злість приходять до людини дуже легко, коли і не чекаєш, ці ниці і чорні почуття відразу поселяються в саму душу і вже обживаються там і почуваються, як у себе вдома. Поселяються дуже легко і отруюють душу, а потім і все життя, бо постійно нагадують про щось, чого в людини немає, а їй же так хочеться... Поселяються легко, за мить. а от позбутися цих непроханих гостей буває надто важко... Але це вже залежить від самої людини. Тому над собою людині треба постійно працювати, тримати себе над цими отруйними почуттями і не дозволяти їм керувати своїм життям.... Часто буває так, що батьки когось обговорюють при дітях, завидуючи його успіхам, виказуючи при цьому всю свою зневагу та й заздрість і при цьому зляться, аж киплять... Бо чого ж у когось такий успіх, а в них того немає? Бо чого у когось так гарно йде бізнес, а у них — це не вдається... Бо чого це у когось в сім’ї така гармонія, а у них постійні чвари?... І багато такого, «а чого?», а діти це слухають і теж переповняються заздрістю, злістю, не усвідомлюючи, що заповнюють свою душу важким недугом заздрощів, які не приносять нікому: ані дорослим, ані дітям радості, жодного задоволення, а лише роздратування, злобу, негатив і роблять душу чорною, підлою... Але, коли це не приносить вам радості, то нащо ви заздрите? Ніколи нікому не заздріть, а перетворіть це низьке почуття на захоплення... Так-так! На захоплення! І порадійте чужим успіхам, тому що в них ви бачите лише результат величезної, іноді надважкої щоденної праці і ніколи не задумувались над тим, якою працею, якою неймовірною наполегливістю і жертвою дається цей високий результат... А про це слід пам’ятати, коли ви дивитесь на чужі досягнення, і зрозуміти, що чудовий спів чи сольне виконання танцю чиєїсь дитини на сцені досягнуті завдяки щоденному тренуванню. Тоді, коли ваша дитина сиділа і гралася в «стрілялки» в комп’ютері чи дивилася мультики в телефоні, чиясь дитина бігла на репетиції у мороз і в спеку, в дощову погоду, в снігопад, у той час, як вам самим навіть з хати не хотілося виходити... Ви заздрите, що чиясь сім’я дуже дружна? Так, там завжди панує сміх і радість, взаємодопомога і злагода тому, що в ній люблять одне одного, стараються кожен допомогти іншому, взяти на себе більше обов’язків, зробити всім щось приємне і добре, там не лінуються і не сваряться, а вміють вислухати і дати пораду, зацікавити всіх якоюсь доброю роботою. В тій сім’ї ніхто нікого не принижує, а навпаки помічають здібності і стараються їх розвинути. А все це досягається величезною роботою, яку ви не помічаєте та й ніколи не помітите, бо люди там змушують себе усміхнутися, коли хочеться плакати; вміють примусити себе до роботи, як дуже хочеться полежати; можуть промовчати, як просто в пору кричати і лаятись... І так в усьому. Все, чого людина досягає в житті, той успіх, який вона має, ніколи не приходить сам по собі, а досягається величезним напруженням і сили, і волі, терпінням, наполегливістю, надважкою щоденною роботою і тим талантом, який їй дістався від природи. Тому налаштуйте себе на захоплення людиною, її працею, наполегливістю, терпінням, високою працездатністю, а не на заздрість... І тоді ви станете на шлях прогресу! Лише попробуйте поставити в житті мету і наполегливо йти до неї, самі попробуйте потрудитися над собою з таким натхненням, як вона і, я впевнена, у вас все вийде! Всі люди різні і всі мають різні здібності, таланти, які треба вчасно помітити і розвивати. Але кожній людині треба зрозуміти ще з маленьких літ, що кожен повинен виконати свою місію в житті і не заздрити, а розвивати себе, йти по шляху прогресу, досконалості і захоплюватись талановитими, здібними людьми, бо лише захоплення підносить людину до висот, заставляє її задуматись над собою, направляє її на нові звершення і веде до досконалості. Адже, коли людина захоплюється, то їй хочеться бути схожою на свого кумира, вона старається взяти для себе все найкраще, найяскравіше, що її вразило, старається бути ще більш досконалою, кращою, а для цього треба велика праця. Коли людина захоплюється, то в ній немає злості, немає заздрості, а лише прагнення до своєї досконалості, тоді вона розуміє, що над собою треба працювати наполегливо і постійно. Все це я пишу не з висоти науки, а з власного досвіду, з висоти прожитих років. Адже я, як і всі, пройшла ці круги пекла сама, але ще в дуже юні роки прийшла до висновку, що заздрість — це те пекло, яке затягує і губить людську душу, не дає їй бути чистою і світлою, а мені хотілося літати аж до самого сонечка. Я ще в дитинстві прагнула зрозуміти саму себе, чим я краща або гірша від інших, що є в мені такого, чого немає в комусь, над чим мені треба працювати, щоб стати хорошою і мудрою, світлою і доброю людиною. Мене оточували дуже мудрі люди, які мені підказали у свій час, що чужим успіхам слід не заздрити, а радіти, захоплюватись ними і працювати над своїми почуттями, вчитись мріяти, ставити перед собою мету і досягати її чесною і наполегливою працею... Я прислухалась до їхніх порад і це зовсім змінило моє життя. Десь уже в віці десяти років, я подивилась на світ, на людей, на своє оточення зовсім іншими очима і почала радіти успіхам своїх друзів, я почала багато читати, зайнялась різними видами ручної праці, вдосконалювала свою мову і поведінку... Я кожен раз ставила перед собою мету чогось досягти і йшла до цього через тренування, через працю... І як не дивно, я досягала хороших результатів і це мене надзвичайно радувало! Я була щаслива. Звичайно, щось мені дуже подобалось, щось — ні, але я зрозуміла ще в дитинстві, що людина може багато чого, якщо захоче! Людина може себе змінити, досягти успіху, зробити, здавалось би навіть неможливе, якщо дуже цього прагнутиме. Отже, людина творить сама себе, вона може себе зробити цікавою, мудрою, доброю, щирою, світлою, а може покотитися з гірки, як м’яч. Все залежить від неї самої. Тому доведіть своїм дітям, що почуття заздрості — це не просто смертний гріх, це падіння в чорну прірву, з якої важко вибратися, але і це можливо, коли людина збере свою силу і волю в кулак і перестане заздрити, а стане щиро захоплюватись успіхам людей, зрозуміє, що всякий успіх приходить з працею, напруженням сил і духу і почне ставити перед собою мету і буде йти до неї наполегливо і старанно. Отже, заздрість — це зло, регрес, у який людина потрапляє, коли не працює над собою і це веде до втрати себе, як особистості. А захоплення, радість від чужих успіхів — це прогрес, який веде людину до вдосконалення себе і робить її душу світлою і сонячною. Тому, дорогі батьки, пояснюйте дітям всі ці слова, вдосконалюйте їхні почуття, творіть свої і дитячі душі чистими, щоб у них цвіло сонечко. Щастя вам!