Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Попередження інфантилізму
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

До дітей душею щиро притуліться
І любіть їх мудро, серцем всім любіть.
Словом і думками з дітками діліться
І за руку міцно у життя ведіть.
Цвіт душі даруйте, усьому навчайте,
З добрістю у серці хай по світу йдуть.
Мудрістю й любов’ю діток надихайте
І вони вам завжди щастя принесуть.

Нещодавно мала нагоду побачити зовсім маленького хлопчика, якому лише виповнилось три роки. Він такий малесенький, що я аж запитала у мами про його вік. А чому він привернув мою увагу? Та як і не привернути! Це маленьке хлоп’ятко сиділо на великій лавці, серед дорослих людей, неначе статуетка: дуже компактно, ніжки звішені, ручки разом, очі прикуті до однієї точки, а в руках айфон. Весь час поки я там перебувала (а це понад 40 хвилин!), він не поворухнувся і не змінив пози, лише іноді, пальчиком проводив по екрану або торкався його — і повна тиша та нерухомість... Мене це дуже здивувало! А його мама, стоячи в черзі, займалася своїм меншим сином у візочку, трясла брязкальцями, і на старшого — нуль уваги, а коли сіла заповняти документи, малий у візочку почав «пхинькати», але від мами жодної уваги... Та й старший хлопчик зовсім не відреагував, навіть не поворухнувся, а продовжував так же нерухомо сидіти, дивлячись в екран... Картина досить дивна, як на мене... Але про що я? Скільки сьогодні маленьких дітей можна побачити з телефоном в руках — і батькам спокій, і дітям забавка... Але ж, як це можливо? Якими виростуть ці діти? Чому мами не думають про це? Я пам’ятаю своїх дітей і внуків у віці трьох-чотирьох років... Та їхнім питанням не було кінця-краю! Вони питали про все на світі, десятки, сотні запитань! І на всі запитання треба було дати вичерпну відповідь, на тисячі «Чому?», «Як?», «Де?, «Скільки», «Коли?», «Звідки?», «Куди?», «Навіщо?»... Вони звертали увагу на всі квіточки і рослинки, на кожен листочок і на жучка та мурашку, на кожну пташечку і на кожен камінець і тут же ставили свої питання, встигай лише відповідати... Діти цікавились навколишнім світом, старалися щось цікаве зробити: сплести віночка чи «козу», або кошичка чи зібрати букетик квітів і завжди питали: «А глянь, як гарно! А це правильно?»... Дитина росла і розвивалася, вчилася розмовляти, ставити питання, давати повні відповіді, знайомилася з новими словами, з новими явищами, предметами... А сьогодні дитина сидить мовчки, мов статуетка, він щось там дивиться? Але чому все це не викликає ані жвавості, ані запитань, ані цікавості, навіть руху? Стало не по собі, якось трохи дивно. Де сьогодні ті Питайлики-чомучки, які зовсім недавно не замовкали? Та вони, як і колись, є, але їхня кількість різко зменшилась. І в тих батьків, які займаються виховання своїх дітей, ростуть такі ж, як і колись, цікаві питайлики і здорові діти, а в інших мовчазні і тихі або некеровані і неадекватні вертуни, словом — інфантильні діти... І чим далі, тим більше можна зустріти таких дітей. І це вже стає сьогодні проблемою. Що ж таке інфантилізм? Як пояснює Тлумачний словник — це «1. мед. Хвороблива недорозвиненість організму, що виявляється в збереженні в дорослому віці фізичної будови або рис характеру дитини. 2. перен. Підроблювання під рівень розумового розвитку дитини.» Дізнавшись про це детальніше, починаєш задумуватись над цим доволі таки, не дуже приємним, але дуже поширеним сьогодні явищем... Та звідки воно у нас взялося і чого стало таким поширеним сьогодні, у двадцять першому столітті, при такому високому розвитку і рівневі життя? А виявляється, що саме поліпшення якості життя, збільшення терміну освіти, відсутність відповідальності, трудових навичок, небажання і невміння приймати відповідальність на себе і породжує цей непривабливий інфантилізм у людей. І сьогодні це явище починає набирати масового характеру. От уявіть собі, що ви перед собою бачите майже дорослу дівчину чи хлопця, щось запитуєте і, як правило чекаєте адекватної реакції, а чуєте у відповідь дитяче белькотіння чи тупий смішок і якісь непотрібні чи нерозбірливі слова... І це у вас, зазвичай, викликає сумнів у нормальному розвитку такої особи. Це і є інфантильність, коли при нормальному фізичному розвитку, психічний розвиток забарився на рівні дитини. Ці дорослі діти і гратися люблять з меншими дітьми і думають так, як вони, і вчитись їм не хочеться, бо їм добре так, як є, залишатися малою дитиною, щоб все за них і далі робив хтось інший. Їх це влаштовує, бо не треба брати на себе відповідальність і так легко жити, бо за них все роблять дорослі... Таке спостерігається вже в шкільному віці, коли діти приходять до школи непомірно активними і роблять все, що їм заманеться, бо не приймають шкільні норми, порядки, дисципліну та й шкільну програму, а тому можуть серед уроку вийти з класу, вставати і вигукувати, бо їм набридло працювати, можуть на уроці їсти, гратися, зазвичай порушують шкільну дисципліну. А от гратися вони люблять, можуть навіть придумувати свої правила в грі, а от вчитись — це не для них, адже там треба увага, наполегливість, пересилення себе, працездатність, а цього вони робити і не вміють, і не хочуть, бо це відповідальність, а до цього вони не приучені з самого малого віку. Це можуть бути і дуже тихенькі, сором’язливі діти, у яких відсутня увага, працездатність, вони зосереджені на своєму внутрішньому світові гри і зовсім не прагнуть бути в колективі, не можуть щось робити інше, як перебувати в собі, у своєму світові гри, тож нічого іншого вони і не хочуть. От це і є інфантилізм, який руйнує душу дитини, робить її неспроможною жити і вчитись. А всьому виною є не хто інший, як батьки цих дітей, тому що дітей виховувати треба, а не бути стороннім спостерігачем за тим, як ростуть їхні чада. Батьки з самого маленького віку повинні привчати діток до самостійності, до наполегливості, посильної для їхнього віку роботи і домагатися при тому чіткого виконання поставлених перед ними завдань. Одне із важливих завдань батьків полягає в тому, що з раннього дитинства треба дуже серйозно ставитись до людини в дитинстві, треба вчити її приймати самостійні рішення, виконувати самостійно всі завдання, привчати до старанності, наполегливості. Навіть якщо це не дуже виходить, то треба підтримати дитину, все пояснювати, розкладати по поличках все добре і погане, вчити, порівнювати, аналізувати, робити висновки... Хтось мені обов’язково зараз хоче заперечити, що мовляв сьогодні не такі діти... Проте, сьогодні такі ж діти, як і раніше і ще кращі, розвиненіші, сильніші, розумніші, бо вони живуть у теплі й добрі, вони не бувають голодні і виснажені, у них є все для росту і розвитку, а батьки самі їх роблять немічними, тупими, недорозвиненими і невихованими лежнями, неробами, інфантильними, нездатними на самостійні кроки... Я диву даюся сьогодні, коли приходжу до дітей і бачу, як у четвертому класі дитина читає по складах, а переказувати і зовсім не вміє... Я бачу, як старшокласник за рік не прочитав жодної книжки, бо він так розлінився, що розучився читати і нікому до цього немає жодного діла! А нащо? Вчитель перекладає це на батьків, бо, мовляв, хай батьки працюють з дитиною, а батьки на вчителя, бо вони віддали дитину в школу, то хай там і вчать! А дитина залишилася сама собі господар! Це ще добре, як вона перейметься тим, що хоче бути кращою, а в основному такого не трапляється і дитина живе собі у своєму грайливому дитинстві і ні про що не переймається... Коли я дивуюся, чому дитина погано читає, то мені відповідають, що тепер такі діти, і вони не можуть вчитися, не запам’ятовують віршів напам’ять і так далі. А я відпрацювала у школі понад 48 років, всього надивилася, різних діток вчила і ви мені будете розказувати, що дитину не можна навчити? Знаєте, я з дітьми крім уроків, проводила дуже багато різних свят у школі, сама для них писала сценарії, де було дуже багато віршів для кожної дитини (а дітей у мене було в класі і понад 40!) і діти повинні були їх вивчити і розказувати дуже виразно, вимовляючи чітко кожне слово і, знаєте, вони всі до одного це вивчали, таким чином розвиваючи свою пам’ять, збагачуючи словниковий запас... Діти так звикали вчити вірші і проводити такі яскраві і жваві свята, що весь час просили, щоб я написала для них щось новеньке. І я писала, бо бачила, який це дає чудовий результат! Так, багато часу свого особистого я витрачала, але я була неймовірно рада, що дітям це приносить радість, щастя і задоволення і що вони ростуть активними, творчими і натхненними. А скільки радості одержували вони після свята, коли їх хвалили батьки і вчителі... Це треба було бачити. А діти в класі завжди були дуже різні... Тому я переконана на 100 %, що навчити дітей можна, ще й як! Я ж навчала! Треба просто посидіти додатково з дитиною і в школі вчителю, і вдома — батькам. Тоді буде високий результат, але єдине, що вимагається від дорослих — це не бути байдужими до дітей вчителю у школі, а батькам у сім’ї. Дитина повинна зростати під пильним поглядом дорослих, а не сама по собі. Бо, як відомо, сам по собі росте лише бур’ян. От коли ви навіть моркву посієте, то за нею як доглядаєте, бо і ґрунт розпушити спочатку треба, зернятка посіяти, а потім то прорідити, то обгорнути, то підживити, то прополоти і лише тоді буде хороший урожай... А дитина хіба не вимагає постійної уваги? Ще й як вимагає. Тому дитину треба не лише нагодувати й одягнути, а ще й усьому навчити, виховати. І тут дуже важлива увага і любов дорослих тата, мами в сім’ї, вчителів у школі... Дитину можна всьому навчити, лише треба проявити терпіння, увагу, турботу і мати певну систему і наполегливість. А сьогодні батьки знайшли дуже хорошу няньку — телефон, комп’ютер, планшет! І тиша в домі і ніяких турбот, спокій, жодних питань — «і вівці цілі і вовки ситі». А ви подумали, якими виростуть ваші діти після цього? Ой, мабуть ні... Бо якби подумали, то відкинули всі ті телефони далеко-далеко і зайнялись своїми чадами вже зараз, у цю ж хвилину... Але поки що ви думаєте, що вас пронесе і ваші діти будуть інші... Може хтось і буде, але більшість виростуть інфантильними, ні на що не здатними... На кого тоді будете нарікати? Та хіба лише в цьому справа? А про фізичний розвиток ви подумали? Мала дитина, яка згорблена нерухомо сидить годинами з телефоном, хіба може вирости здоровою? Дитині потрібен розвиток, фізичні навантаження, рух, бігання, стрибання, щоб її організм правильно ріс і розвивався, а воно сидить, як статуетка... Сьогодні у багатьох дітей не тільки затримана розумова діяльність і фізичний розвиток, але є багато порушень мови, а скільки букв діти не вимовляють, йдучи у перший клас! Такого раніше не було, а сьогодні дитя ведуть до школи, а воно не вимовляє половини звуків. І це що, за шість-сім років батьки не могли навчити дитину правильно говорити? Просто не хотіли звертати увагу, а нащо, хай у школі вчать... Якось так... Таке ставлення деяких батьків до своїх дітей я вважаю неприпустимим. От звідси і починається отой розлад психіки, масова кількість «не таких дітей», інфантильних і ні на що не здатних, які не можуть вивчити чотири рядочки вірша, не знають жодної загадки, прислів’я, не можуть нічого запам’ятати, бо їх цьому і не вчили ніколи раніше... Ростуть такі собі МАУГЛІ і не в джунглях, і виховують їх не Багіра та інші звірі, а нормальні батьки... Але ці батьки не змушують себе напружитись та працювати зі своїми дітьми, вчити їх жити у цьому гомінкому світі, а просто живуть якось паралельно... Тож, якщо батьки і далі не будуть звертати на своїх дітей належної уваги, то кількість таких інфантильних значно зросте. А школи дуже поповняться такими інклюзивними дітьми. А з ними здоровим дітям дуже важко бути в одному колективі, бо здорові діти хочуть здобувати знання, і ті не дають їм зосередитись, заважають на уроках. А головне, що діти не винні, бо вони вродилися здоровими, а от батьки не виховали їх, як належить, не розвинули їхні здібності і обдарування, не дали їм мудрого виховання, а скалічили рідних дітей своєю байдужістю. Інфантилізм завжди розвивається у крайніх напрямках, про це слід пам’ятати! Це коли дитину завжди обмежують у прийнятті нею будь-яких самостійних рішень, виконують все за неї самі або у випадку вседозволеності, коли дитині все дозволяють робити і вона не знає меж у своїх забаганках...

Ви до дітей не байдужійте, люди,
Турботу їм й увагу приділіть.
Тоді у вас життя, як казка буде,
Ви лиш з любов’ю у серцях живіть,
Піклуйтеся про них — це ж ваші діти,
Любіть їх щиро, жити їх учіть.
Старайтесь дітям маяком світити
Й за руку мудро по життю ведіть.

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube