Про дітей сьогодення
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Дивитись можна безконечно довго на вогонь, що горить у багатті і розсіює іскорки в темне небо або в пічці, бо він такий таємничий і привабливий, в’ється і стрибає, переливається і танцює, мов живий… Дивитьсь можна довго на воду, яка пливе, бурлить, спадає з висоти, струмить, дзюрчить у струмочку, несе хвилі і звучить кожен раз по-іншому… А мені хочеться до безконечності дивитися на дітей, які ростуть, розвиваються, бігають, граються, сміються, читають, пишуть, малюють, співають, весело розмовляють, стрибають чи просто мріють… Бо діти — це наше все! Вони — це надзвичайне диво! Продовження нас самих у цьому складному і чарівному світі, наших мрій, сподівань, думок і нашого майбуття. Час летить неймовірно швидко і проноситься над нами просто миттєво, що не встигнеш і оглянутися, як пролетіло пів життя і виросли діти… Якими вони стали ці наші крихітки, яких ми тримали на своїх долонях, якими ми милувалися, підносили над головою до сонечка, щоб швидше росли? Якими вони виростуть, як зміняться їхні думки, погляди, яким стане їхній світогляд? А все залежить в першу чергу від нас самих. Звичайно, на дітей має вплив і все інше: дитячий садочок, школа, товариство, суспільство, інформація, яка швидко поширюється, постійне оточення і навіть випадкові зустрічі. Але всьому основа — сім’я, батько і мати. І те, що ними закладено, не зникне, не пропаде і не забудеться, а спливатиме в пам’яті кожен раз, в будь-яку мить, в добрий або лихий час. І кожен раз людина буде бачити перед своїми очима обличчя свого тата чи мами, їхні очі, сповнені щастя чи смутку, чутимуть з далекого дитинства звучання їхнього голосу, інтонацію і слова, які звучали радісно і щасливо або грізно і страшно. Тому батькам слід задумуватись над тим, який приклад вони показують своїм дітям, що доброго чи злого приносять в душі своїх дітей. Бо діти вбирають в себе все, як губка воду, вони копіюють нас в усьому: в словах, рухах, звичках, міміці, поведінці… А тому батькам слід зважати на свої звички та поведінку, на кожне слово і дію, щоб бути хорошим прикладом для своїх дітей. Батьки і діти — це щастя і радість, задоволення і захоплення, а разом з тим і хвилювання, турбота, розчарування, печаль і смуток… Таке життя… Мені хочеться своїми розповідями донести до серця кожної мами і тата ту просту істину, що в житті кожному з нас треба бути мудрим і світлим, нести у цей чарівний і такий розмаїтий світ доброту і радість, турботу і людяність і тим самим виховувати нове покоління людей, своїх дітей мудрими, щирими, добрими і людяними. Це завдання кожного з нас. І коли ми самі піднімемось на потрібну висоту, то побачимо більше світу, тоді і діти наші ростимуть кращими, мудрішими, добрішими…

А сьогодні у нас невимовно важкий час. Іде війна, тисячі людей залишились без квартир, будинків, без рідних і дорогих людей, багато діток осиротіло, а багатьох уже й немає серед живих, бо вони просто відлетіли янголами в сині небеса, хоч дуже хотіли жити і сміятися, радіти сонечку, гратися на зеленій травичці і збирати квіточки… Це велике, просто невимовне горе для наших людей, страшна біда, лихо, яке звалилося на голови несподівано для кожної людини. А війна не спиняється, вона продовжує гриміти, стріляти, вбивати, знищувати і руйнувати… Вона палає і гримить не тільки на полі бою, але й по всій Україні, бо у кожне місто і село прилітають ракети і дрони, безпілотники і літаки, які знищують наш край, вбивають людей, які жили на цій землі віками і тисячоліттями, а тепер ворог, прокляті орки, рашисти прийшли на нашу рідну землю, щоб захопити її, а народ стерти з лиця землі, знищити, як це вони робили завжди, коли набігали в наш край… То морили українців голодом, то виривали з рідної землі з коренем і переселяли в Сибір, то розстрілювали цвіт нації, вбивали тисячами за їхні погляди і думки, за наші рідні пісні і мову, топили в болотах дівчаток, щоб українці більше не народжувались… Це жахіття наш народ вже переживав не раз і не два за свою довгу історію. І сьогодні ми всі об’єдналися, згуртувалися, щоб дати достойну відсіч і відбити охоту вражій Росії іти війною на нашу землю. І як би важко нам не було сьогодні, а діти підростають і їх треба ростити і виховувати з любов’ю і добром у серці. Адже діти ні в чому не винні, вони б собі і далі жили і раділи світові, але дорослі почали війну і на дитячі долі звалились біда і горе, страх і голод, холод і безвихідь…Тому і в цих страшних умовах дітям треба, як ніколи раніше, багато розповідати про Україну, про наш край, наш народ, його традиції, які склались історично в різні часи, треба дітям доносити правду про свій народ, про його подвиги і звитяги, про його патріотизм і відданість своїй землі, треба про все розповідати, аналізувати події сьогодення, повідомляти про героїчні вчинки людей, про їхню силу духу, про їхні подвиги і відданість своїй країні і народові, про те, як героїчно захищають воїни свою землю, в яких нелюдських умовах вони часто перебувають і як звитяжно борються. Та необхідно доносити правду і про те, що не всі українці, не всі люди — патріоти, бо серед нас є багато і колоборантів, зрадників, продажних осіб, які за гроші та інші вигоди продадуть не тільки свій край, але й рідного батька. Треба дітям наводити приклади таких нелюдів, показувати їх і засуджувати їхні вчинки, щоб діти бачили якою ціною ці нелюди добиваються свого успіху, безпеки, добробуту… Не треба нічого приховувати від дітей, а навпаки розповідати, показувати, обговорювати всі події сьогодення, застерігати їх від неправильних кроків та дій, відкривати перед ними всі події нинішнього часу і вчити робити висновки. Треба, щоб діти розуміли, що війна — це величезне горе для людей, що не тільки існує зовнішній небезпечний ворог, але і всередині країни є теж вороги, яких треба вистежувати і остерігатися, яких треба знешкоджувати і виявляти, адже сьогодні одні люди допомагають всім, чим можуть і як можуть, а є й такі, які наживаються на людському горі, які крадуть і торгують тим, що люди добровільно віддають для тисяч знедолених. Є серед нас такі люди, які допомагають різними способами ЗСУ та обороні і добровольцям, а є й такі нелюди, які здають ворогам їхні позиції і наносять величезну шкоду. Дітям про все це треба повідомляти, обговорювати з ними всі події сьогоднішнього дня, щоб вони росли мудрими і справжніми патріотами України, нашого рідного краю. Адже діти — це наше майбуття, якими вони виростуть, таким буде наш завтрашній день. А в години затишшя з дітьми можна почитати оповідання і вірші про війну, про нинішній день. Хай діти не тільки слухають і читають, а й самі вчать напам’ять вірші і розказують їх своїм друзям, хай співають і вчаться писати свої вірші та пісні, оповідання та казки. Дітей треба виховувати, вчити, розвивати і в цей складний воєнний час, щоб вони росли і розумними, і мудрими, чесними та добрими. Адже час нестримно летить і не можна, щоб діти відставали в своєму розвитку, з ними треба постійно займатися, щоб вони зростали інтелектуально і морально, духовно і творчо. Це сьогодні надважливе завдання не тільки для кожного тата і мами, але й для суспільства, для кожної школи і дитячого садка, для кожного учбового закладу. Адже перед нами наші діти, а значить — наше майбутнє.