Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Придбати книгу

Сьогодення
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Сьогодення у нас буремне

Сьогодення у нас буремне,
Йде війна і біду несе.
Виростає дитя воєнне,
Що побачило геть усе:
Біль і горе, все зло і смерті,
І розруху, сирен виття...
І сусіди навколо мертві,
Рідна матінка без життя...
Але далі потрібно жити,
Хоч і в статусі сироти...
Кажуть, треба цей світ любити...
— Мамо, мамо, за все прости...
І до мене прийди живою
Хоч на хвильку всього одну...
Обіймемося ми з тобою
І засудимо цю війну...

Як же важко зростити і сформувати людину! Ой, скільки ж часу треба для того, щоб виростити, виховати і відпустити її на свій довгий шлях життя. Погляньте лише на коника! Народилося лошатко і відразу стало на ніжки, трішки похиталося, отримуючи рівновагу, і ось вже біжить за мамою, так само і телятко в корови... Вони відразу стають на свої тоненькі ніжки і знаходять сосок, щоб припасти і пити живильне молочко та набратися сили... Вони відразу і вчаться всім життєвим премудростям поруч з мамою дуже швидко. У природі, в тваринному світі, геть усе так само швидко піднімається на ноги, вчиться і виконує свою життєву місію. У природі є свої закони природного відбору. Сильніші, спритніші, розумніші виживають і продовжують вік у своїх дітях, а менш розвинені фізично, менш кмітливі та спритні — стають жертвою... У всіх тварин, у когось відразу, у когось трохи згодом, але цей процес становлення відбувається дуже швидко, а от в людини... Людське дитятко треба дуже довго ростити, годувати, пестити, ніжити, ставити на ноги, всьому навчати, та ще й виховувати, зростити здоровим і міцними не тільки тіло, а й сформувати світлу дитячу душу, свідомість, поведінку в суспільстві, сумління і всі почуття... І все це відбувається не відразу і не саме по собі, а поступово, свідомо, довгі та довгі роки... Процес становлення людини на свій життєвий шлях займає багато років, вимагає багато терпіння, турботи, уваги, старання, мудрості і любові. Тому батькам слід це зрозуміти і пам’ятати все життя, що на них лежить відповідальність за своїх дітей, в крайньому разі до їх самостійності. Ну, хтось, мабуть, мені заперечить, мовляв: «А то без тебе ми цього не знали»... Звичайно, що знали... Але чому тоді так багато дітей ростуть без батька чи без матері при живих батьках? Чому так багато у нас безпритульних і покинутих дітей? Чому так багато наркоманів, ранніх алкоголіків? Чому діти ростуть у сім’ях ледачі і ні на що не здатні? Чому діти ростуть невиховані, злі, ненависні? І десятки таких питань стоїть сьогодні на порядку денному нашого з вами життя. А все тому, що теоретично всі, наче і знають про свої батьківські обов’язки, але не виконують їх, або виконують вряди-годи, тобто час від часу, як «припече»... І при цьому сподіваються на: «а може», «либонь пронесе», «саме собою»... І таких випадків сотні... Тому я й звертаюся до вас, дорогі батьки, прошу усвідомити, що діти — це величезна ваша відповідальність, це тільки ваша турбота, ваш час, ваше життя і ваше майбутнє також, бо як каже народна мудрість: «Як простелетесь, так і будете спати», «Кого виховаєте, того й матимете», «Що посієш, те й пожнеш». Тому завжди треба думати, усвідомлювати, що ви робите, як живете, що говорите, як ставитесь до людей і до цього світу. А тому слід частіше задумуватись над своїм життям, частіше звертатись до того, що пишуть чи говорять люди і робити свої висновки та брати до уваги добрі та мудрі поради, які комусь таки і згодяться в певний час.

Отже, сьогодні давайте знову поговоримо про наших дітей, якими вони можуть вирости при нашій постійній турботі або без неї... Сьогодні йде страшна війна, багато дорослих і дітей опинилися чи ще можуть опинитися в жахливих умовах: без даху над головою, без свого кутка, діти без батьків, а батьки без дітей чи хтось із них стане калікою. І все їхнє життя може полетіти шкереберть, якщо не буде потрібної допомоги інших людей, держави чи випадку... І це дуже страшно, просто жахливо, бо ж ми жили у мирі, у щасті, в добрі й теплі і продовжували б так жити, коли б не Московія, яка напала на нас ще в 2014 році... Відтоді наше життя спрямувалося зовсім в інше русло і життя багатьох людей стало справжнім пекельним жахом. І діти, як ніхто інший, відчули на собі цей біль, кривду, страхи і безпомічність... Вони відразу подорослішали, стали обережні та обачні, почали самостійно вчитися виживати в даних умовах. Інші батьки з дітьми своєчасно виїхали з тих територій, бо відчули загрозу, а от хтось не встиг чи не зміг, чи подумав, що «пронесе». Різні складались обставини... І по-різному склалося у людей життя. Та ще, дякувати Богові, є в Україні такі місця, де стоять цілі житлові будинки і школи, дитячі садочки і лікарні, куди не дістав ворог своїми ракетами і там тихо і тепло, йде життя налагоджено і цивілізовано, майже як і до війни. А про війну нагадують лише сигнали повітряної тривоги та вісті з фронту... А ще тривожні сигнали, коли везуть бійців у домовинах до рідного дому, до мами чи до діток, до жінки чи до сестрички... Це дуже важко сприймається, настільки важко, що впору не тільки плакати, а й кричати на цілий світ: «Люди! Припиніть війну! Не губіть молоді життя! Їм би тільки жити й жити! Одумайтесь! Схаменіться! Зупинить смерть і біль!» А Смерть не зупиняється, вона б і рада припинити збирати свій страшний урожай, та орки не дають, вони живою стіною наповзають знову і знову і тут же падають під градом куль... І знову повзуть і повзуть, наче їм немає кінця і краю. Та хай би вмирали, як їм так хочеться, але ж вони забирають життя у наших синів, наш цвіт нації, руйнують наші міста і села, кривдять нашу рідну українську землю... І нам її треба оборонити, відстояти, не віддати ворогу на знищення і на наругу... Важкі часи настали, дуже важкі. І нам треба не тільки вижити, але й далі жити, будувати, піднімати країну з руїн, ростити своїх дітей і процвітати... І в цих умовах виховати справжніх українців: добрих і мудрих, чесних і сміливих, гуманних і світлих, привітних і веселих, щирих і щедрих і обов’язково мирних, творчих, талановитих і з сонячною душею. І тільки так! По-іншому і бути не може! Адже українці завжди були сміливими і добрими, щирими і світлими, щедрими і гостинними, співучими і веселими.. Така вже ми нація, це закладене в наших генах, по-іншому вже ніяк.

Тому ми і про дітей своїх повинні турбуватися по-особливому, щоб вони виросли самостійними, впевненими в собі, мудрими, а не «інфантильними гномиками»... Тому про виховання дітей ми повинні дбати усім миром. Адже чужих дітей не буває. А сьогодні багато дітей лишилось сиротами, тому треба подбати про те, щоб ці діти отримали нові сім’ї, а не росли в дитячих будинках, тож треба проявити милосердя, і хто може, прийняти сиріток у свою сім’ю та виростити як власну дитину. Важко? Сьогодні важко всім, а особливо важко дітям-сиротам, яких нема кому пригорнути і сказати таке звичне для кожної дитини: «Я тебе люблю!». Тому треба їх зігріти любов’ю, приязню, теплом своєї душі, материнською ласкою і увагою... Я впевнена, що багато людей відгукнеться на крик материнської душі, яка вже за межею, і прихистить її дитину, пригорне, зігріє і полюбить, як свою власну... Це ще буде, хай лише закінчиться війна і перестануть свистіти у небі страшні ракети і літаки, та розриватися житлові будинки... Хай скоріше прийде наша перемога, щоб ми знову опинилися у тихому мирі, в кольоровім світлі тепла, радості і спокою. Надалі, на мою думку, виховання дітей у сім’ї зміниться докорінно, адже люди пройшли через пекло страхів, болю, кривди, смертей, втрат. І вони по-іншому стануть дивитися на такі незначні колись речі, як власна тарілка, кухлик і ложка; на своє ліжко; свою стареньку одежину, яку ще можна підшити і носити; біленьке і чисте простирадло, що пахне вітром; свої книжки і зошити, які конче треба зберегти для майбутніх поколінь; свій старенький потертий ранець, який бачив багато чого; старі світлини своїх родичів і близьких... І все це викликатиме у їхній душі спогади, які стануть значимими, здавалось би зовсім незначні зустрічі і події, без яких життя було б зовсім не таке, як сьогодні... Все це ще буде, але після війни, як ми здобудемо перемогу, коли душа заспокоїться, а биття серця прийде в норму, і навесні прилетить чарівний соловейко та заспіває скрізь по рідній Україні свої неповторні і такі чутливі задушевні трелі, які пробудять у в наших душах найсвітліші почуття любові, ласки, доброти... Коли неповторна вивільга покличе нас у дивовижно зелений і квітучий парк чи гай і заспіває свою чарівну мелодію, а ми складемо дивовижні вірші і заспіваємо всі разом про мир і щастя, про любов і ніжність... Все це ще буде, але воно набере зовсім іншого відтінку, інших чарівних кольорів, яких не було до війни, бо до війни ми і думали не про те, і прагнули до іншого, а от після війни у нас з’являться зовсім інші цінності і пріоритети, інше бачення цього світу і життя, інші переваги... І поруч з нами будуть йти наші діти, які пережили цю кровопролитну війну, які бачили те, чого ніколи не повинні бачити діти, які чули те, чого вони не повинні були чути, які пройшли через сім кругів пекла і сприймають вже цей світ по-іншому, не так, як діти... Народиться нове покоління дітей і батьки повинні будуть їх виховувати зовсім не так, як колись їх самих виховували до війни, чого гріха таїти: трішки лежнями, колись безвідповідальними чи байдужими, іноді зростаючими самі по собі, як котики... Тож нові батьки почнуть виховувати своїх дітей активними борцями, людяними і добрими, щирими і світлими, а не меркантильними і не дріб’язковими любителями лише матеріальних благ і дбатимуть в першу чергу про душу, про мудрість своїх дітей. Тож настануть нові часи, коли люди прозріють і прикиплять до інших цінностей, а саме до краси і знань, до високого польоту мрій і вчитимуть та виховуватимуть своїх дітей так, щоб вони ставали свідомі, розумні, мудрі і добрі... Це ще буде... Після війни... Після нашої перемоги... А тепер теж треба велику увагу звернути на виховання дітей, щоб вони вміли цінувати те, що у них є, вміли любити світ, бачити різницю між добром і злом, правдою і кривдою, світлом і темрявою. Тому щастя вам і добра, любові і тепла, батьки і діти. Живіть у мирі і в злагоді, любіть один одного, прислухайтесь до співу свого серця і хай воно звучить ніжною мелодією любові і щирості, ласки та тепла.

Хай ваше серце стане полум’яне,
Нехай любов’ю до людей горить,
Ніколи хай любов у нім не в’яне,
Бо світ любити — означає жить!

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube