Важке життя на долю нам припало,
Дитинство у післявоєнний час,
То комуняки, наче ті шакали
Тримали чітко в полі зору нас.
Були завжди на все в нас заборони:
На віру й вільну думку, не дай Бог!
На всі традиції, бо то, як забобони…
Тож не висловлюйся, а будь, як лох…
Живи й мовчи, принижено і тихо,
А власну думку при собі тримай.
Тоді тебе минути може лихо,
А хочеш більше — в партію вступай!
Під тебе всі відкриються закони
До вищих благ і до зручних посад.
А коли ні, то будуть перепони.
«Совєти» так наводили скрізь лад.
До влади ж завжди рвалися охочі
До легкої стежини, де тепліш…
І вибирали шлях темніший ночі,
Сховати ж підлість в темені скоріш
Й безпечніше… Тому і повелося —
При владі хитрість, тупість, мародер…
Їм добре там давним-давно жилося,
Привільно їм живеться і тепер.
А от народ за замки їх воює,
Втрачає на війні своїх синів…
А влада в Україні все руйнує,
Вдень і вночі та протягом років.
Й ні совісті, ні честі в них немає,
Продажні шкури! Скажеш як про них?
Війна сьогодні, а воно хапає,
Й живе собі для радості і втіх.
Народ, країна… А вони їм треба?
Вони вже нагребли всього на вік!
Лише у грошах є у них потреба…
Страшний на нашу долю випав вік…