А жовтий колір, кажуть, до розлуки.
В природі це, напевно, так і є.
Бо скрізь довкола і не ті вже звуки,
Й давним-давно зозуля не кує,
Та вже й пташки останні відлетіли,
І день поменшав, літечко пішло…
Листочки на деревах пожовтіли
Й кудись від нас поділося тепло.
Природа так прощається чарівно
Скрізь посилає ніжні кольори.
Листочки жовті розсипає рівно,
Жовтенько сяє сонечко згори.
І жовті трави стелить нам під ноги,
І хризантеми жовті зацвіли…
І жовтим всюди всипані дороги,
Прощальний колір, що не говори…
Тому, мабуть, і на душі в нас туга,
Бо і з теплом прощаємося ми.
Відійде й осінь — золота подруга,
І приведе дорога до зими.