Зазбирались у вирій лелеки,
Піднялися гуртом в небеса…
Їм летіти далеко-далеко,
Тільки ж тут — надзвичайна краса!
Рідні гнізда, озерце знайоме,
Всі ставочки, ліси і поля…
Миле серцю, все рідне, відоме —
Найсвятіша, найкраща земля.
Як же важко її покидати,
В невідомі летіти краї.
Дуже хочеться ще політати,
Залишаючи гнізда свої.
Почуття всі забрати з собою,
Все найкраще, що лише було.
Тож кружляють лелеки з журбою
Над усім, що давало тепло,
Що любов’ю з цим світом єднало
І на крила малят підняло…
Тільки літа було дуже мало…
Лише мить і воно відійшло…
Хоч ще й тепло — летіти далеко,
А путі надзвичайно важкі.
Повертайтесь додому, лелеки,
До гніздечок, на рідні стежки…