Нам довелось багато пережити,
Й не знали ми звідкіль біда прийде.
Ми, українці, навчені любити,
Тож ворогів не бачили ніде,
Бо всіх любили і були ми щирі,
До всіх повагу й доброту несли,
І з усіма хотіли жити в мирі,
Тож людяними, й світлими були...
Для друзів хліб несли на рушникові,
До всіх народів з добротою йшли,
Пісні співали ніжні і чудові
Й щасливо, мирно, радісно жили.
А про війну й не думали ніколи,
Бо ще ятрить минула, світова...
Росли у нас синочки, як соколи,
А пам’ять про дідів в душі жива.
Ми Україну вільну будували
І незалежну, гарну і ясну.
А що Росія нападе не знали,
Й не вірили, що розпочне війну.
Та от напала підло і підступно
В чотири ранку, взимку, затемна...
Гатила по будинках невідступно...
Так в Україні почалась війна...
І довгий час вона уже триває,
Ідуть бої за села і міста.
Наш Воїн Світла рук не опускає,
Хоч важко як, задача непроста...
Але ж за ним свій край, сім’я, родина,
Дитинство, юність і любов палка...
Його найкраща в світі Україна...
Стискає мужньо автомат рука...