Надходить вечір… Тиша вечорова
Лягла повсюди в полі і в саду…
Пора чудова і така казкова…
І я до неї на розраду йду.
Щоб заспокоїтись і просто жити,
Не думати про те, що жде вночі…
А лише мріяти і зірочкам радіти,
Знайти до щастя чарівні ключі…
А вечір — диво! Незбагненна казка,
Вночі сьогодні папороть цвіте…
Заходить у серця любов і ласка,
Стає все в світі інше, непросте…
Тепленький вечір ніжно пригортає,
Дарує людям дивну таїну.
Цвіт папороті хтось в лісах шукає,
Щоб мати вдачу просто неземну…
Знайти ту квітку в лісі важкувато,
Бо страх і темінь, блуд усіх там жде.
А хто знаходить, то на серці свято!
Бо квітка по життю того веде…
Таке от диво! Ніченька казкова
До себе кличе в темний ліс веде.
А квітка папороті ніжна, загадкова
У кожне серце з чарами іде.