Як час летить... Вже й срібна голова...
Ну, а душа чутлива і дитинна,
Зворушують її до сліз слова
І кличе знову вдаль нова вершина...
Ну, а душа весь світ би обняла
Й любов’ю щирою усіх зігріла,
Щоб стало більше сонця і тепла,
Щоб всім удача зіркою світила...
Душа так прагне доброту нести,
Щоб світ цей став, немов чарівна казка.
І діти в казці цій могли рости,
Й щоб гріла їх і доброта, і ласка...
Душа дитинна світла і жива,
Вона так прагне цілий світ змінити!
Ще молодість і срібна голова...
І хочеться багато ще зробити...
А час летить... І от тепер війна
Ввірвалася і убиває мрії...
Ну, а душа легка, немов весна,
І в ній живуть, як і раніш — надії
І прагнення нести у світ тепло
Любов і доброту, щоб світ змінити...
Щоб всім прекрасно жити тут було,
Щоб всі могли сміятися й радіти...
Такі є люди... Жаль, їх мало є...
Але вони захоплення достойні.
Несуть в цей світ прекрасне, щось своє,
Міняють дійсність і при цьому скромні.