У серпні нам тривожить душу тиша,
Бо ж не співають птахи у гаю.
А літо тихо-тихо вірші пише,
Трава шепоче казочку свою
Й виблискує під сонечком росою,
Така тендітна, ніжна і м’яка…
Встають тумани білі над водою,
А в синяві хмариночка легка…
І аромати просто незрівняні,
Солодкі груші пахнуть, як меди.
І яблука червоні і духмяні…
Наповнені щедротами сади.
У надвечір’ї пахнуть квіти ніжно,
Лиш коники цвіркочуть у траві.
Краса у серпні — просто дивовижно!
Такі картини звичні і живі
Тривожать душу... Як же скрізь красиво!
Любов природи я натхненно п’ю…
Моя земля — це незрівнянне диво!
Ідеш у тиші, ніби у раю…