Яке красиве дерево верба!
Я милуватись нею не втомлюся…
У ній краса і ніжність, та й журба…
Тож біля неї іноді журюся,
Та й є чого, бо в нас іде війна,
Страшна, жорстока і кровопролитна.
В нас забирає молодість вона,
Й година кожна просто безпросвітна.
Й куди ракета нині упаде,
Ніхто із нас тепер не може знати.
Яка на кого з нас ще доля жде?
Хто може передбачити й сказати?
Тому приходжу часто до верби
І з нею, як з сестрою, розмовляю.
Їй віддаю частиночку журби,
Від неї силу до життя вбираю.
Красиве дерево і просто чарівне,
Живе у ньому казка і билина…
Чудове в кожну пору і ясне…
Воно, неначе наша Україна…