Який казковий вечір! Дивовижно!
А тиша, що й листок не ворухне…
І квіти пахнуть всюди ніжно-ніжно —.
Усе це зачаровує мене.
Я наче б то потрапила у казку.
Останній промінь на спочинок йде,
І людям посилає щиру ласку
Та за собою зірочки веде.
Тож небо першу зірку засвітило,
І темінь потихеньку розлило.
Відразу якось всюди споночіло
Й вечірнє тихо розлилось тепло.
А в небі зорі склалися в узори
І манять, кличуть на свої путі…
А в нас війна… У нас біда і горе
Й трагедії у кожного в житті.
А як же в тиші хочеться побути,
І ласкою натішитись, що є…
Красу, любов всім серденьком відчути,
Але війна нам жити не дає.