Казка про дівчинку і метелика
Казка про природу

У дуже красивому місці, серед квітучих полів і чарівних лісів, стояла собі красива хатка. А в тій хатці жила з мамою і татом маленька дівчинка Оленка. І була вона такою гарненькою, що всі із захопленням дивились на неї і милувались. Дівчинка була не тільки гарненькою, мов лялечка, але й розумною, бо багато знала і вміла про все розповісти. Та була в Оленки і погана звичка, про яку ніхто з дорослих не знав, а може, просто не надавали значення, коли вона бігала за метеликами. Ну і що ж тут такого? Бігає та й бігає, як усі діти. Та дівчинка не просто бігала за метеликами, вона ловила їх і проколювала їхнє сердечко голкою. А коли метелик вмирав і засихав, вона втрачала до нього інтерес і викидала. І продовжувала полювання на іншого. Так було усе літо.

Та от одного дня сталась така подія...

Був сонячний і чарівний день. Сонце якось по-особливому світило. На луках цвіли барвисті квіти, а над ними літали красиві метелики, гули товсті джмелі, снували туди-сюди жовті бджоли. І що надзвичайно захоплювало Оленку, так це те, що в цей день було особливо багато метеликів. Ніби вони позлітались з усіх полів. І кружляли, танцювали, трепетали крильцями, то здіймались вгору аж під самі небеса! Це так було захоплююче і так красиво! Та не довго милувалась дівчинка красою літнього дня і веселими метеликами — вона вирішила сьогодні зловити їх багато і різних...

І почала полювати... Довго бігала Оленка, підстрибувала і навіть падала, а метелики літали і глузували з неї... І ось, нарешті, вона впіймала, та ще й такого красеня, що ні в казці сказати, ні пером описати! Він був дуже великий, а на крильцях яких тільки кольорів не було, яких тільки узорів — і Дівчинка була задоволена. Такого метелика вона ще не ловила жодного разу! А метелик щосили виривався, борюкався, допомагав собі лапками і крильцями... Але вона його тримала так міцно, що в тих місцях, де крильця стискали її пальці, залишились білі плями. Оленка трохи відпустила пальці і метелик знову почав вириватись і вже майже вирвався на свободу, та дівчинка спритно схопила його за крило і зламала. Тепер, звісно, він уже летіти не зміг. Але й дівчинці він уже був не потрібний — увесь поранений, безбарвний. І вона кинула бідного метелика на траву. І тут сталось таке...

Раптом всі метелики, джмелі, бджоли зникли, квіти згорнули свої пелюсточки і ніби пропали, а на синє небо наповзла чорна хмара і відразу хлинула таким проливним дощем, що не видно стало світу. Оленка повернулась, щоб побігти додому, а стежка зникла, просто розчинилась у високій траві... Вона почала шукати знайому стежину: бігала, бігала, та поверталась все на те ж місце, де лежав поранений метелик. А метелик лежав під потоками дощу і вмирав. Він ще перебирав лапками, хотів встати, та важкі краплини прибивали його до землі.

Дівчинка змокла до ниточки, її пробирав до кісток страшний холод. Вона все бігла і бігла шукати стежку і знову поверталась до вмираючого метелика. Нарешті сили її закінчились, вона зрозуміла, що нічого не вдіє, і присіла на мокру траву. Тільки тепер Оленка побачила, що сидить у зовсім незнайомому місці, де ніколи раніше ще не була. Її охопив страх. Страшенно боліла голова, ломило все тіло, вона не могла піднятись. А перед нею лежав і вмирав бідний метелик. Раптом вона почула тихий стогін. Це стогнав від болю її метелик, він просив порятунку. Оленка відчула, що кудись летить, тепер вона теж стала метеликом, якого хтось поранив... Ось тут вона зрозуміла, якого болю завдала йому, яких страждань він зазнав, бо й сама страждала і потребувала допомоги. Але що вона могла вдіяти тепер, коли й сама стала беззахисним метеликом?

Так продовжувалось дуже довго. І ось одного дня до неї прийшла чарівна жінка у прозорому одязі, який був схожий на сонячне сяйво. Вона схилилась над Оленкою і запитала:

— Як ти себе почуваєш, Оленко?

Оленка зразу впізнала чарівну Фею. Вона знала, що Фея допоможе їй. Дівчинка відчула, що до неї повертаються сили, але ж як її зранений метелик, за якого вона тепер несла відповідальність? І вона звернулась до Феї:

— Добра і мудра Чарівнице, допоможи, будь ласка, метелику ожити, поверни йому здоров’я і красу, я прошу тебе, бо знаю тепер, як він страждає, я відчула це на собі. А я ніколи більше не завдам болю і не зроблю шкоди.

— Що ж, я допоможу вам обом одужати, щоб радіти сонечку і земній красі. А ти, Оленко, назавжди запам’ятай, що всі приходять у світ, щоб жити і творити добро.

З цими словами Фея торкнулась чарівною паличкою метелика, і він весело затріпотів чарівними крильцями у повітрі. Він літав і сміявся... Так-так! Він сміявся. І все навколо сміялось, раділо. Розпустились квіти і стало в лузі барвисто і радісно. А над квітами літали дивовижні метелики, гули товсті джмелі, снували туди-сюди жовті бджоли. А яскраве Сонечко так пригрівало! І веселі сонячні зайчики стрибали повсюди і кликали з собою Оленку, щоб побавитись. Тут Фея торкнулась до Оленчиного чола паличкою... І стало так легко і радісно, що дівчинка відкрила очі... Над нею схилившись, стояла, мама.

— Мамочко, метелик ожив! Він літає над квітами! Чарівна Фея допомогла йому!

— Це добре, донечко! Спасибі Чарівній Феї, тобі вона теж допомогла, і тепер ти також будеш бігати між квітами.

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Як придбати книгу?

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube