Казка про поросяток Квік та Хрюк, що сірники взяли до рук
Свято-казка про правила протипожежної безпеки
Величезне значення має профілактична робота з навчання правил протипожежної безпеки, адже від необережного поводження з вогнем, від дитячих пустощів часто буває непоправне лихо, і — що найгірше — самі діти гинуть у вогні. Але малим дітям буває важко збагнути, яке лихо їх чекає від того маленького вогника, від маленького сірника, якого можна переломити пальчиками. Тому, скільки б не говорили ми дітям: «Не грайся сірниками!«, їм все одно хочеться переконатися, так це чи ні. Тому важливо не тільки сказати, а й показати дітям фільми, ілюстративний матеріал, щоб зрозуміліше було, треба і на екскурсію повести в частину протипожежної безпеки, щоб діти побачили, як гасять вогонь, щоб почули від пожежників розповіді і бувальщини. А свято, це веселе дійство про двох неслухняних поросят, нагадує дітям правила, яких треба дотримуватися щодня, користуючись електронагрівальними приладами, телевізором, газом, кип’ятильниками тощо.
Мета: повторити і закріпити Правила протипожежної безпеки. Розвивати навички і вміння, застосовувати набуті знання практично. Виховувати бажання ретельно виконувати Правила протипожежної безпеки, щоб бути в безпеці.
Учитель. Дорогі діти! Нас оточує така краса, такий простір, стільки радості і щастя! Як же важливо все це зберегти таким, як воно є. Не знищити, не зруйнувати, а залишити землю такою чудовою для інших людей. А ще дуже важливо зберегти своє життя і здоров’я, щоб насолоджуватись красою навколишнього світу. А все у великій мірі залежить від вас самих, як ви будете поводити себе, як виконуватимете правила поведінки, як ви любите і бережете навколишній світ, такий крихкий і неповторний, дзвінкий і радісний.
Сьогодні ми повторимо правила протипожежної безпеки. Це дуже потрібні знання, які треба чітко виконувати і ніколи не можна забувати!
Відкривається сцена. На сцені зображений ліс, невеличка галявинка, пеньки. Виходить до дітей Бабуся Настуся, яка буде розповідати дітям історії.
Бабуся Настуся
Я розповім вам для початку,
Про що мені повідав Крук.
Про два смугастих поросятка,
Що звались просто: Квік та Хрюк.
Не десь далеко за горами,
А тут, у нашому ліску,
Були чудові діти в мами,
Що вміли гратися в піску.
У хованки любили гратись,
Бо кожен з них стежки всі знав,
В калюжі мріяли купатись,
Як дощик часом поливав.
В землі уміли рити ямки,
Смачні шукати корінці
І росяні стрічали ранки,
Ловили перші промінці.
Вони були прудкі й щасливі,
Веселі, радісні були.
Такі от діти галасливі
У лісі з мамою жили.
Вони не слухались ніколи,
Та мама раз взялась за них
І привела дітей до школи,
Щоб вчились правил лісових.
Директор Зайчик взяв заяву
І записав у перший клас.
Учитель посадив на лаву,
І розпочавсь навчальний час.
Учили там дітей читати
Сліди і знаки лісові,
Співати й звуки розрізняти
Щодня складніші і нові.
Казали слухати уважно,
Щоб діти грамотні були.
Та вчились Квік і Хрюк неважно:
Вони всидіти не могли.
Учитель вчив їх рахувати,
Природу вчив дітей любить
І сірників до рук не брати,
Щоб ліс, бува, не запалить.
Та рахувать вони уміли
На жолудях і корінцях,
А правил вчити не хотіли —
Вони були ліниві — жах!
І от одного разу в спеку,
Якраз канікули були,
Не знаючи про небезпеку,
Вони далеко забрели.
Туди, де ще і не бували,
Від рідних місць далеко так!
А як вернутися, не знали,
Напав на поросяток ляк.
Вони і плакали, й пищали,
І метушились бідаки,
А як вернутися, не знали,
Бо все робили навпаки.
А тут ніхто не допоможе:
Ні крик, ні плач, ні навіть злість.
На крик прийти вовчисько може,
І поросяток зразу з’їсть.
Як Квік та Хрюк це зрозуміли,
Затихли, стишили ходу.
На щастя, це вони зуміли,
Від себе відвели біду.
А йшов тим лісом Вовк-Вовчисько,
І тигри, й леви там були.
Якби зачули крик той близько,
То зразу б з’їсти їх могли!
Вже стало сонечко сідати,
А діти з страхом віч-на-віч.
Давно їх десь шукає мати,
А в ліс заходить темна ніч.
Тут потягло димком з галяви
І прохолодою з води.
Два поросятка, дві роззяви,
Чогось посунулись туди.
Ну, ясно, їм хотілось пити,
Але чого на дим пішли?
Якби могли ми їх спинити,
Тоді б не трапилось біди.
А так, вони туди полізли,
Ці поросятка Квік та Хрюк,
Якісь кусочки хліба згризли
І сірники взяли до рук.
А це добро тут залишили
Туристи (горечко одне!),
Які тих правил теж не вчили,
Біда їх також не мине.
Та про туристів я до слова.
Це не туристи — просто сміх.
Про поросяток наша мова,
Ось подивіться ви на них!
Вибігають два поросятка, (діти в масках) Квік та Хрюк.
Хрюк
Ой Квік, поглянь, що нам лишили!
На, покуштуй, який смачний!
Це люди хліба не доїли.
А він чудовий, запашний!
Квік
Нам повезло, ми наїмося,
А ніч ось тут переспимо.
Тепер ми вже не боїмося,
Давай спокійно поїмо.
Хрюк
Було в людей тут, певно, свято.
Нам не поїсти — просто гріх.
Поглянь, як усього багато
Лишилось в лісі після них!
Квік
Огризки яблук, огірочки,
Порозсипали аличу.
А хліба он які кусочки!
Ну, я наївся досхочу!
Хрюк
І я наївся, більш не можу.
Які смачні ті огірки!
А я ось тут ще щось знаходжу...
Дивись, а в мене сірники!
Квік
Оце так знахідка! Прекрасно!
Вогонь доречний буде нам!
Запалим вогнище — і ясно:
Не підступитись ворогам!
Поросятка беруться за руки, танцюють, стрибають і співають пісеньку.
Пісня поросят.
Скок-скік, скок-скік!
Молодці Хрюк, Квік!
Буде гарний час: сірники є в нас!
І не страшно нам, а біда вовкам!
Скок-скік, скок-скік!
Молодці Хрюк, Квік!
З цією пісенькою вони вибігають за куліси, а Бабуся Настуся виходить.
Бабуся Настуся
Розвели вогонь малята,
Хмизу наскладали
І вляглись поблизу спати —
Та й позасинали.
Вітерець дмухнув легенький,
Полум’я стрибнуло.
Суша в лісі, хмиз сухенький,
Раз — і спалахнуло!
І побіг вогонь гуляти —
Вітерцеві втіха!
І схопились поросята
Від страшного лиха.
Вогник біга по сухому,
Все навкруг чорніє...
Хто зарадить отакому
Лихові страшному?
Квік і Хрюк біжать до річки,
А вогонь гуляє.
Чим з ріки набрать водички?
Ну, скажіть, хто знає!
Що ж, в сорочці хтось родився —
Мить прийшла щаслива:
Дощ лавиною пустився,
Почалася злива.
Від води вогонь тікає,
Гаснути не хоче.
Та пожежа затухає,
А вода хлюпоче.
Все скінчилось, слава Богу:
І пожежа, й злива.
Вирушає у дорогу
Пара вередлива.
Ідуть насуплені Квік та Хрюк, на сцені зупиняються, розмовляють.
Квік
Не хотіли ми ніколи
Правила вивчати,
А казали нам у школі
Сірників не брати!
Хрюк
Наробили стільки лиха
Сірниками тими.
Діти, сірники — не втіха,
Ви не грайтесь ними.
Квік
А як хочете у лісі
Теплий вогник мати,
Треба вибрать гарне місце
Й зразу обкопати.
Хрюк
Коли вже з привалу йдете,
Треба загасити
Чи піском, якщо знайдете,
Чи усе залити.
Квік
А огризки всі прибрати,
Банки і пакети.
І не треба забувати
Вам оті секрети.
Замовкають, похнюплюють голови. Хрюк піднімає голову і радісно вигукує.
Хрюк
Ти поглянь на цього дуба!
А я його знаю!
Чуєш? Он матуся люба
Нас уже гукає!
Квік
Що нам буде? Я боюся...
Що ж то буде з нами?
Як я в очі подивлюся
Нашій рідній мамі?
Хрюк
Що ж, нашкодити уміли.
Нам відповідати.
А тепер ходімо сміло,
Треба все сказати.
Квік та Хрюк біжать зі сцени.
Бабуся Настуся
Поросята так помчали, що аж закуріло!
Їх матуся ледь не впала, як дітей зустріла.
Бо вони такі нещасні, так змарніли, зчахли...
Її діточки прекрасні дуже димом пахли.
Хвостики їм обгоріли, а місцями спинка.
Лапки дуже в них боліли... плаче мама-свинка.
Цілувались, обнімались, втративши обіймам лік,
І до мами притулялись неслухняні Хрюк та Квік.
Рани всі залікували, вдвох за літо підросли
І матусі помагали, як уміли, як могли.
Справ у них було багато, як в усіх у літній час:
Збудували гарну хату, провели і світло, й газ.
Все чудово поробили, видно хату за версту!
Телевізора купили, в кухню — газову плиту.
От і осінь наступає, дощ холодний моросить.
А сімейка хату має, у якій затишно жить.
В них і жолуді в кладовці, їм не страшні холоди,
Пиріжки смачні в духовці, йти не треба нікуди.
Діти трохи присмирніли, слів я просто не знайду.
Підросли, порозумніли, і забули про біду...
Якось раз у теплу днину надоїло їм сидіть
І пішли на полонину та й забули все умить.
Телевізора лишили, щось дивились — і пішли...
І до хати не спішили. Передачі йшли та йшли...
І ніхто їх не дивився — день такий чудовий був!
Телевізор перегрівся, потім взяв — і спалахнув.
Дим з хатини валить валом, звірі в лісі — хто куди!
І несе із хати жаром, от прийшла пора біди.
Може листя спалахнути, загорітись деревце,
А тоді пожежі бути — Хрюк і Квік за відерце.
Струм, звичайно, відключили і давай водичку лить!
І, нарешті, загасили, більш нічого не горить.
Знову самі обгоріли, все пече і все болить.
На пеньочках діти сіли, стали думать, що робить?
Виходять Хрюк та Квік, сідають на пеньки.
Квік
Хрюк, а що тепер робити?
Наробили знов біди.
Як тепер нам далі жити
І піти тепер куди?
Хрюк
Ми удвох з тобою винні,
Знову маму підвели.
Полагодити повинні...
От роззяви ми були!
Квік
Все болить, а що робити?
Треба все ремонтувать,
Фарбувати і білити,
Повиносити, прибрать...
Хрюк
Телевізора немає,
Скоро вже зима прийде,
Всі стежки позамітає —
І не вийдемо ніде...
Квік
Що ж, самі в усьому винні,
Все забули і пішли.
Ах, які ж ми й справді свині,
Як зробити так могли?
Хрюк
Що тут, братику, пищати,
Треба помилку справлять.
Швидко все поприбирати,
А надалі пам’ятать.
Квік
Як виходиш в двір із хати,
Завжди все перевіряй.
Треба все повимикати,
А тоді іди, гуляй.
Хрюк
Бо вогонь страшенний дуже,
Злий, лихий, зубастий джин.
При пожежі, любий друже,
Подзвони на 01!
Квік
Служба ця вам допоможе
Злу пожежу загасить.
Забувать цього негоже —
Це вас може захистить.
Хрюк
Ну, а ми й не подзвонили:
Зразу взяв нас переляк.
Ми самі усе зробили,
Добре хоч, що вийшло так.
Квік
А могло б усе згоріти,
А могло... Аж страх сказать...
Де б тоді ми стали жити?
Де нам нову хату взять?
Хрюк
Ну, та що там, піднімайся,
Чи болить, чи не болить.
Ну, давай, і намагайся
Все швидесенько робить.
Квік
Що нам скаже наша мати,
Як побачить біди ці?
Що тут можна ще сказати?
Ясно: ми не молодці.
Беруться до роботи, йдуть зі сцени.
Бабуся Настуся
Дуже мама хвилювалась,
Почала на них кричать.
Квік та Хрюк не запирались,
А похнюпились, мовчать...
Знову дім відбудували,
Поробили все, як слід.
Заново пофарбували.
Ну, а тут вже й випав сніг,
Бо зима прийшла кудлата,
Вітер свище, холоди.
В хатці гріються малята,
Бо й не вийдеш нікуди!
В них і затишно, і тихо,
Є в них супчик із грибів.
Але раз собі на лихо
Квік чайку попить схотів
І налив у чайник воду.
Хрюк сказав, що теж поп’є...
Самі вийшли на природу,
Знову — горечко моє!
Так загрались, так загрались...
Сніг на сонечку блищить!
3 гірки весело катались,
Та в якусь згадали мить...
Враз про чайника згадали,
Остовпіли і стоять.
А тоді нараз помчали.
До хатиночки летять.
Квік і Хрюк біжать, зупиняються.
Квік
Стій, поки біди не сталось,
Згадуй правила мерщій!
Так... Відразу пригадалось:
Все відкрити в хаті цій.
Хрюк
Вікна, двері ширше зразу,
І нічого не вмикай!
Якщо чути запах газу,
04 набирай!
Квік
Сірників до рук не брати!
Так, відразу все почнем.
Хатку мусим врятувати
Та й себе також спасем.
Хрюк
Все, як слід, усе зробили:
Не вмикати, не світить.
Вікна, двері відчинили,
Щоб в повітря не злетіть.
Квік
Подзвонить на 04,
Тільки правильно дзвонить!
Як зайдемо до квартири —
Доступ газу припинить.
Знову побігли рятувати свою хатку.
Бабуся Настуся
Катастрофу відвернули
Вередливі малюки.
Все зробивши, враз поснули,
Бо злякалися — таки.
Мама пізно поверталась,
В хаті тиша, а не крик...
Здивувалася, злякалась,
Що поснули Хрюк та Квік.
Може, діти захворіли,
Невеселії, сумні...
Чи, можливо, щось зробили
Вередливі пустуни?
Та вони були сміливі
Й розказали все самі
Залишилися щасливі
Дві, звичайно, сторони.
Але мама тут сказала
Вередунчикам своїм,
Що до школи записала,
Бо знання потрібні всім.
Треба далі їм навчатись,
Щоб багато в світі знать.
Та тепер не лінуватись,
Хочуть все на світі знать!
А вони й самі хотіли,
Щоб знання у них були,
Бо багато зрозуміли
І, звичайно, підросли.
А тепер нізащо в світі
Вже не хочуть пустувать,
Бо вони найкращі діти,
В школі учаться на «5»!
В них зразкова поведінка,
Зауважень в них нема.
І гордиться мама-свинка
Дітлахами недарма!
От історія скінчилась,
Більш нічого не чувать.
Я піду, бо вже стомилась
Вам казки розповідать.
Вибігають Квік та Хрюк і звертаються до дітей.
Квік
Ні, посидьте, постривайте,
Розбігатись не спішіть!
Всі ці правили вивчайте
Та ще й висновок зробіть!
Хрюк
Щоб здоров’я дітям мати
І уникнути біди,
Правила всі треба знати,
Пам’ятати їх завжди!
Квік
А тепер скажіть мені:
Можна гратись сірниками?
— Ні!
Хрюк
Телевізор ви включили:
Мультики там і пісні.
Йдете гратись, все лишили.
Так і треба, діти?
— Ні!
Квік
Із квартири запах газу —
Що робити треба зразу?
Світло там ввімкнуть мені?
Сірником черкнути?
— Ні!
Хрюк
От схотілось чоловіку
Під сосною навесні
Вогнище зробить велике.
Там палити можна?
— Ні!
Квік
Бо під деревам не можна,
Щоб його не запалить.
Б’ється пташечка тривожно:
Їй на дереві цім жить.
В неї діточки безкрилі
Задихнуться і згорять.
Пам’ятайте, діти милі,
Все це добре треба знать!
Хрюк
Як прийшла біда умить,
Не ховайтесь, а дзвоніть!
Кожна донечка і син,
Знайте номер 01!
Квік
Запах газу йде з квартири —
Треба номер 04!
Ще якась біда біжить —
На «швидку» скоріш дзвоніть!
Швидко номер набирайте —
Це 03! Запам’ятайте!
Хрюк
А міліція — 02!
Всяке у житті бува.
Лиха, діти, стережіться,
Та при цьому не губіться.
Квік
Бо життя у нас одне,
Іншого не буде.
Хай же сонечко ясне
Ніжно вас голубить.
Хрюк
Хай всміхаються до вас
І травичка, й квіти.
А тепер у добрий час,
Наші любі діти!
Вчителька
У добрий час, дорогі діти. Пам’ятайте про те, що вам сьогодні розповіли. Будьте всі здорові, веселі і щасливі!
