Українська осінь
Свято осені

Мета: вчити бачити красу рідного краю, знайомити з традиціями українського народу. Розвивати спостережливість, вміння захоплюватися красою. Виховувати любов до своєї землі, свого народу.

Зала, де проводиться свято, прибрана вишитими рушниками, осіннім листям, квітами. Столи застелені вишитими скатертинами. На столах у плетених з верби тарілочках фрукти, овочі і квіти. Гості сидять за столами. Виходять діти. Попереду сідають два хлопчики і дві дівчинки. Вони вишивають і ведуть між собою розмову.

Хлопчик 1. От і прийшов останній місяць осені. Стало сумно надворі. З дерев злітає останнє листячко, а дощ все йде та йде. Надворі мокро, сиро, холодно. От я і подумав, що всі тут зібралися, щоб вчитися вишивати.

Дівчинка 1. Правильно подумав. Ми домовилися, що будемо у мене збиратися, коли виконаємо домашні завдання. А ти вже виконав?

Хлопчик 1. Звичайно, тому й прибіг до вас.

Дівчинка 2. Хіба ти дівчинка, що прибіг до нас вишивати?

Хлопчик 1. Таке скажеш! Я хлопчик, але люблю вишивати. Знаєш, скільки чоловіків уміють майстерно вишивати? Це ж творчість, можна сказати, що це вираження власних почуттів.

Хлопчик 2. А я завжди разом з ними. От всі і звикли до того, що я вишиваю вже давно.

Дівчинка 1. А мама твоя що на те каже? Вона задоволена, що ти вишиваєш?

Хлопчик 1. Ще б пак! У мене ж гарно виходить, сама подивися. (Показує вишивку.)

Дівчинка 2. У житті треба все вміти. Моя бабуся каже: «Те, що вмієш, і те, що знаєш, за плечима не носити». Все може згодитися в житті. А вишивка — це неймовірна краса! В Україні вишивання вже стало традицією. Як тільки на городі і в полі закінчувалися роботи, то люди збиралися по домівках і вишивали.

Дівчинка 1. І не тільки вишивали, але й ткали, пряли, робили керамічний посуд, плели з лози чудові витвори мистецтва — від тарілочок, мисочок, аж до різних прикрас і навіть меблі, різні крісла, диванчики, столики.

Хлопчик 1. А чим ми гірші? Ми також українці. От і навчимося вишивати та продовжимо народні традиції. Чи не так?

Хлопчик 2. Я гадаю, що українці вишивають ще й тому, що вміють бачити красу земну. Бо восени так гарно, що намилуватися не можна. Кожне дерево, кожна квіточка різнобарвні, і здається, немов ти в казку потрапив. Заплющиш на хвилинку очі і відразу здається, що до тебе сама осінь шепоче жовтим листячком чарівні слова, цілує лагідними промінчиками сонечка, обдаровує дивними квітами, а сама тче павутинки-ниточки, щоб ми вишивали цю красу і всім серцем прикипіли до рідного краю...

Дівчинка 2. Та ти справжнісінький поет! Так гарно говориш... А й справді, осінь у нас така поетична, що люди хочуть запам’ятати цю незбагненну красу, а тому і вишивають.

Дівчинка 1

Осінь з бабиного літа ниточки сукала
І білесеньких тоненьких рушників наткала.
Кинула легеньку пряжу в небеса сушити.
А як висохла, схотіла вишити-зашити.
А узори — скрізь довкола: в лісі, в полі — всюди...
Недаремно ж в Україні вишивають люди.

Хлопчик 2

І взялася осінь любо за свою роботу.
Кольори всі підібрала, срібло й позолоту.
Почала вона з калини, що як жар горіла.
А у полі тополина листям тріпотіла...
А у дуба вікового і краса, і сила...
А які чарівні квіти тут земля зростила!
Ще нашила осінь льону голубі рядочки,
А чарівні диво-квіти сплелись у віночки.
Ще листочки і травичка, і озера сині,
Й небеса блакитноокі вічні і чарівні...
А на самому вершечку пташечка присіла,
Мабуть, з літа повернулась, осінь звеселила.
І розсипались по всьому срібні-срібні роси,
І пшеничні колосочки заплелися в коси.
Заблищала позолота на пшеничнім полі,
А над річкою стелився вже туман поволі.
І така краса безмежна і казкова всюди...
Недаремно в Україні вишивають люди!

Дівчинка 2

Осінь різноколірних рушників нашила
І на щастя добрим людям ними шлях укрила.
Щоб ішли тими шляхами і красі раділи,
Чарувались, милувались і любити вміли.
А як будуть десь далеко, щоб усе згадали,
Й Україну — рідну неньку — вік не забували.
Щоб у серце їм запала синява небесна,
Жовта-жовта хлібна нива, золота, чудесна.
Бо лише у ріднім краї так струмок співає,
І лише у ріднім краї рідно так буває!
От тому на рушникові мати хліб тримає,
Як із дальньої дороги сина зустрічає.
І тому в рушник вкладає сум, любов, тривогу.
Бо синочка проводжає у важку дорогу.
Бо ж любові в неї стільки, як краси повсюди...
Недаремно в Україні вишивають люди!

Виходять хлопчик і дівчинка з хлібом-сіллю на вишитому рушникові.

Хлопчик 1

Тож вітаєм, любі гості, вас на нашім святі!
І щоб ви, як щедра осінь, всі були багаті.
І здорові, як водичка з джерела дзвінкого.
Всі ми зичимо вам щастя світлого, людського.
Ми з відкритим щирим серцем до гостей ідемо
І для вас на рушникові хліб і сіль несемо.
Хай же весело і світло всім на святі буде.
Недаремно в Україні вишивають люди!

Хліб кладуть на стіл перед гостями. Усі діти співають пісню «Ой зелене жито».

Дівчинка 2. Погода і справді сьогодні така, що й на двір не вийдеш. А вдома тепло і затишно. Тому і свято хочеться влаштувати.

Хлопчик 2. Ну, погода така, тому що це останній місяць осені. Недовго й до зими.

Дівчинка 1. А давайте Осінь до нас у гості запросимо, щоб вона побачила, як ми любимо її дивну красу, щоб почула, які ми про неї вірші читаємо, пісні співаємо.

Хлопчик 1. Це вже з розділу фантастики! Такого не буває.

Хлопчик 2. Справді, такого не буває, щоб Осінь раптом ожила і до нас людиною прийшла. Ти, мабуть, казок начиталася. Ми ж знаємо, як ти любиш читати!

Дівчинка 2. Нічого ви не знаєте. Це ми знаємо!

Дівчинка 1. Так, вони не знають, що фантастика і реальність часом так переплітаються, що нереальне стає дійсністю. Але про це трохи згодом. А зараз до нас гості завітають. Ми запросили однокласників, бо вони теж хочуть чудеса побачити.

Заходять діти і сідають на місця.

Дівчинка 3. Ну, що? Чудеса вже відбулися?

Хлопчик 2. Ні, поки що чудес не було.

Дівчинка 2. Щоб вони відбулися, почнемо про осінь вірші читати так, щоб усім сподобалося.

Дівчинка 3

Так швидко літо відлетіло,
І вже тепла немає.
Враз хмара, небо посіріло
І дощик накрапає.
Все небо хмарами закрито,
І сонечка не стало.
Це осінь плаче сумовито...
В природі чарів мало.
Вже доцвітають скрізь жоржини
Яскравими квітками.
І сум та щем йде до людини
Із сірими дощами.

Хлопчик 3

Ще осінь гарна, соковита,
Тепло струмить повсюди.
А струни бабиного літа,
Йдучи, торкають люди.
І лине пісня, чари ллються,
Скрізь музика лунає,
В садах смачні плоди сміються —
Усе принади має.
І неба синь, і ліс чарівний.
На дивну казку схожий.
Холодний, мокрий ранок дивний
І теплий день погожий.

Дівчинка 4

Розпустила осінь крила
І летить над світом.
Все довкіл позолотила,
Вбрала жовтим цвітом.
Наплодила павутиння —
Струни натяглися.
Небо густо вкрила синню
І співа між листям.
Доцвітають хризантеми,
Листя облітає.
Осінь до сумної теми
Душу повертає.

Дівчинка 5

Осінь як намалювати?
Ще й таку красиву...
Як цю казку передати
Від туману сиву?
А від сонця позолоту,
Блиск роси дзвінкої?
Маю я важку роботу,
Не було такої...

(Розвішує малюнки дітей.) Це наші учні намалювали осінь, щоб вона до нас завітала. Чи правильно ми зробили, що її намалювали?

Дівчинка 1. Дуже добре!

Дівчинка 2. Правильно. Це нам і потрібно!

Хлопчик 1

Вже осінь. Падають каштани,
І листя з дерева летить.
Над лугом стеляться тумани,
І ліс зажурено шумить.
А струни бабиного літа
Блищать на сонці і дзвенять.
Пташки останні сумовито
У вирій, в дальній край летять.
Так важко землю покидати,
Гніздечко, де з’явилися на світ.
Та треба, треба відлітати —
Природа кличе у політ.
Ще сонце ніжно пригріває,
Але стає коротшим день.
І хоч метелик ще літає.
Та вже поменшало пісень.

Дівчинка 6

Лиш коники ще вечорами
Цвіркочуть у траві густій,
Й вони прощаються вже з нами.
А ти послухай і помрій.
Осінні вечори погожі,
Та у природі щем і сум.
Вони на дивну казку схожі —
Наводять стільки різних дум.
Краса в природі потьмяніє,
Пожухнуть трави і кущі.
Чарівне небо посіріє,
І поливатимуть дощі.
Дерева стануть чорні й голі.
Квіток не буде вже ніде.
І заніміє все у полі —
Це пізня осінь надійде...

Виходить Осінь зі своїми трьома синами-місяцями: Вереснем, Жовтнем і Листопадом.

Осінь. Я — Осінь! Йду до вас на свято не сама, а зі своїми трьома місяцями, бо всі вони добре попрацювали, щоб людям було легше пережити зиму, а тепер час і відпочити мені й моїм синам. А у вас так гарно, ви такі милі та гостинні діти, що ми прийняли ваше запрошення і прийшли до вас.

По землі простую швидко,
Кольори міняю.
І тепер на поле рідко
Сонце посилаю.
Щоб земля могла спочити
І набратись сили,
Бо ж вона пшеницю й жито
Для людей зростила.
Фруктів, овочів багато —
Усього доволі!
А тепер спочинок-свято
Буде в лісі, в полі...
А на землю дощик буде
Часто накрапати,
Щоб спочинок мали люди
І земелька-мати.
Щедрим золотом укрию
Гори і лісочки
І дощами гарно вмию
Всі поля й садочки.
Я води подоливаю
У ставки і в ріки.
Болота понапуваю
Менші і великі.

А ось і мої місяці. Кожен сумлінно виконував свою роботу, щоб підготувати землю до зими. У кожного були свої обов’язки. Про це вони вам і розкажуть.

Вересень

Я — Вересень!

Я до школи діток завжди закликаю,
А роботи в мене — непочатий край!
Я ворота в осінь першим відчиняю,
Ввечері тумани посилаю в край.
Звожу я картоплю, кавуни і дині,
Тож робота в полі і в саду кипить.
Все зібрати люди встигнути повинні,
Восени не можна змарнувати й мить!
Я труджусь невпинно — і збираю, й сію,
І співаю славу вічну трударям,
Ще й дарую людям щастя і надію
Та тумани сиві роздаю полям,
Щоб укрити землю ніжною красою.
На добро умити всі земні плоди,
Напоїти поле чистою росою,
Все роздати людям із землі й води...

Чи знаєте ви прикмети вересня? (Діти наводять приклади.)

Хлопчик 4. Кажуть у народі, що вересень — рум’янець року. Садок у вересні, що кожух у січні. Всякому літові кінець, а осені початок. Вересневий час — сім погод у нас. Назва місяця пов’язана з рослиною, поширеною на Поліссі. Це — верес, що буйно цвіте дрібненькими рожево-бузковими суцвіттями саме у вересні і є дуже цінним медоносом.

Хлопчик 5. Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Коли люди бачили в небі журавлиний ключ, то обов’язково приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому брали грудочку землі, загортали в хустинку і тримали до весни. А навесні, як тільки-но ключ веселиків повертався додому, ту грудочку землі закопували на городі. Це означало, що весна має бути щедрою. А ще у вересні є цікаве свято Здвиження. Воно припадає на 28 вересня. Цього дня не можна ходити до лісу, бо там збираються вужі, гадюки, ящірки і починають «радитися», де їм перезимувати. За легендою, якщо на таке кубло натрапить людина, то її можуть покусати. Справді, в цю пору плазуни лаштуються на зиму. Мабуть, тому і виникла легенда, щоб люди не заважали лісовим мешканцям налаштуватися на зиму.

У вересні ще чимало цікавого. Є «бабине» літо, коли сонячно і дуже тепло, а в повітрі носяться павутинки. Є ще чимало прикмет, як-от: «На Семена ясно — осінь буде погожою!», «Рано пожовкло листя на горобині — рання осінь і холодна зима».

Хлопчик 4. 30 вересня — свято Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. У цей день жінки не починали важливої роботи. А ще чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.

Жовтень

Я — Жовтень!

Ну, а в мене також є робіт багато:
Все зібрати в полі, у садках й гаю...
Щоб було що їсти в будень і у свято,
Й ще одну загадку маю я свою:
Все зачарувати — ось моя робота!
Фарбувати листя хочеться мені,
Щоб горіла всюди щира позолота
І палало листя в жовтому вогні.
Щоб краса довкілля серце звеселяла,
Від краси здавався неповторним світ.
Щоб запала в душу і не відпускала,
Ну а синь небесна кликала в політ...

Назвіть прикмети жовтня! (Діти називають прикмети жовтня.)

Дівчинка 6. Назва місяця говорить сама за себе, адже в цей час усе в природі вбирається у жовтогарячий колір, і стає так гарно, немов у казці. На сонечку все іскриться і блищить, мов золото. Стоять замріяні жовті клени, чарівні берізки, червоно-жовті вишні. Тому і назвали цей місяць жовтнем! І в цьому місяці є також багато свят. Найголовніше з них — Покрова. Воно припадає на 14 жовтня. До цього дня треба було посіяти озимину і закінчити ще багато робіт. А ще казали: якою буде погода на Покрову, такою буде і зима. Якщо до цього дня не опало листя вишень, то зима буде теплою.

Дівчинка 7. Про жовтень є багато прислів’їв: «У жовтні гріє ціп, а не піч», «Жовтень як не з дощем, то зі снігом», «Грім у жовтні на малосніжну, м'яку і коротку зиму».

Листопад

Я —Листопад

Я — Листопад! Дружу з вітрами
І золото з дерев трушу.
Іду з холодними дощами
Та землю листям вкрить спішу.
І звірів спати повкладаю
Тих, що для них харчів нема.
Я добрий, я про все подбаю —
Не за горами вже зима.
Турбот у мене теж багато.
Йду по землі, щоб все зробить,
Щоб всім було життя, як свято,
Та щоб було земельці відпочить.
Тому щодня дощить, дощить.
То сіє дощик, то плющить...
І мокрим, сірим стало все.
А хмара знову дощ несе.
І рідко сонечко сміється,
А з хмари знову дощик ллється.
І не сховатися ніде...
Та вже не дощ, а сніг іде.
Роботу я важливу маю —
Ворота в осінь зачиняю!

Чи знаєте ви прикмети листопада? (Діти називають прикмети.)

Хлопчик 6. У жовтні падають листочки, встеляючи землю, мов килимом, а дерева залишаються голі, безлисті. Легенький подих вітру — і листячко летить, летить, бо настав листопад! 4 листопада — свято Казанської Божої Матері. Якщо цього дня небо заплаче, то за дощем прийде зима. А 21 листопада — Михайла. Він обов’язково має приїхати на «білому коні» і сповістити про зиму. Тому й кажуть: «На Михайла зима саньми приїхала». Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна і гарна. А від Пилипа — 27 листопада — починався піст. З цього дня жінки в Україні починали прясти кужіль на полотно. Ще кажуть, що листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі — рідний брат. Якщо листопад дерев не обтрусить, то зима довгою бути мусить. Листопад уриває дня, а накликає ночі.

Дівчинка 2. От які чарівні місяці до нас завітали. Та й діти прикмет багато про них розповіли. Ми дуже раді, що ви до нас прийшли у гості. Це дивовижно! Осінь і три її сини! Тому давайте всі поспіваємо, адже таке не щодня побачиш. Чи не так, діти? (Відповіді дітей.)

Діти співають пісню про осінь.

Осінь. Вам сподобалося те, що ми до вас завітали?

Діти. Так, сподобалося.

Осінь. Але це ще не все. Ми з собою привели звірят, вони дуже просилися на свято, бо ніколи до дітей у школу не приходили. Давайте їх запросимо.

Діти. Заходьте!

Заходять звірята: Ведмідь, Їжачок, Лисичка, Зайчик, Мишка.

Звірі (разом). Доброго дня!

Ведмідь. У вас так гарно, але не так, як у нас. У лісі більше місця, все знайоме, а тут щось не так. Якось боязко навіть.

Лиска. Так, трішечки лячно. Вдома у нас значно краще, можна бігати, а тут — ні.

Мишка. Ага, не так, як у нас, але гарно. А людей як багато і всі такі велетні... Я боюся...

Зайчик. А я вже додому хочу. Я боюся, боюся...

Їжачок. Не бійтеся. Ми ж не самі. З нами Осінь, вона нас захистить. Та й діти тут хороші, вони не скривдять нас, бо вони добрі і щирі.

Хлопчик 7. Ви не бійтеся, ми природу любимо і не кривдимо звірят. Ми ж знаємо, що люди в світ приходять для добра, тому стараємося робити добро: бережемо природу, садимо дерева, кущі, захищаємо мурашники... А ви нам про себе розкажіть. Що ви в таку пору робите у себе вдома, тобто в лісі?

Ведмідь. Це для мене дуже важлива пора. Мені час барліг готувати до зими. Пізньої осені бурі ведмеді шукають десь у густому лісі глибоку яму під вивернутим корінням дерев. Туди ми носимо гілля ялини, згрібаємо сухе листя, щоб було тепло і м’яко. А в кінці листопада, коли вдарять перші морози, ми залягаємо в барліг і накриваємось ялиновим гіллям і так спимо аж до весни, бо їсти взимку нічого. Та й не хочеться. А я вже спати хочу... (позіхає).

Їжачок. От бачите, яка у ведмедя шуба груба, волохата, він у ній спить. Йому тепло, та він ще й накривається. І ми теж лягаємо на зиму спати, але в нас ані шуби немає, ані їжі... Як нам зиму пережити? Ми також ямку шукаємо десь під корінням, але невеличку, сухеньку, щоб затишно і тепло було і також загортаємося в листячко і засинаємо. Щоб пережити холоди, то треба запастися ще й жиром, бо коли його мало, то важко дожити до весни...

Мишка. І що вони собі думають? Хіба у мене шубка груба? Але я не сплю, бо я господиня. Я собі і нірку тепленьку вирию на декілька кімнат, і комірчину для зерна. А що вже запасів зроблю за осінь! Я не лінуюся, а все ношу та ношу зернятка, насіння різних рослин і в комірку складаю, тому взимку маю що їсти. Я, звичайно, вибігаю з нірки взимку, щоб побігати, на сонечку побути, десь харч якийсь знайти, свіжим повітрям подихати... Але і в нірці у мене все є, бо я господиня! Робіть так, як я! А то такі великі і сплять!

Лисичка. А я теж добру нору маю, на два виходи, з великими «кімнатами». У мене там тепло, затишно... Але от комори немає. Навіщо вона мені? Щодня я ходжу на полювання. Це ж так весело! І зарядкою займаюся, ноги розминаю. Я не уявляю, як так довго можна спати, як ведмідь? Це неможливо! Ти, напевно, просто лінивий!

Зайчик. А у мене ні кола, ні двора. Я нічого не маю. Взимку так холодно і голодно, що хоч плач. А от хатку собі зробити не вмію. Запасів не роблю... Не вмію...

Їжачок. А що ж ти робиш узимку? Де спиш? Що їси?

Зайчик. Ой, бідна моя голівонька... Сплю під ялинкою, їм, що доведеться: то кори погризу, то суху травинку знайду... Щоправда, у мене шубка взимку дуже тепла, чудово гріє. Та ще ноги у мене прудкі, бігати я добре вмію.

Лисичка. Авжеж, тебе не наздоженеш, що правда, то правда.

Ведмідь. Ліпше не нарікайте, всі спати лягайте, а то кажете, що так важко, так важко. Моя вам порада — лягайте на зиму спати, як я! Всі по своїх норах! Менше клопоту буде.

Мишка. Ні! Треба господарями бути, як я, а не спати! Робіть добротні нірки, запасайтеся кормом, а то — спати! Як вам не соромно!

Зайчик. Так не вийде. Я не зможу так довго спати, бо хочеться страшенно їсти. Але і не вмію так робити, як мишка...

Їжачок. Ой ведмедику, кожному своє. Вони не пристосовані до сну, у них не така порода, як у нас з тобою; як у черепахи, єнота. Це ми з тобою зими не бачили. Всі ми різні, що тут скажеш? Та всім нам час додому, вдома завжди краще. То що йдемо?

Хлопчик 8. Куди ви так поспішаєте? Може, нам пісеньки заспіваєте? Ви ж на свято прийшли. А що то за свято без пісні?

Звірята виконують свої пісні.

Осінь. Молодці, звірята, а тепер вам час по домівках, хоч у гостях добре, а вдома краще. Та й роботи у кожного з вас дуже багато. До побачення!

Звірята вибігають.

Хлопчик 8. Куди ви? Побудьте з нами. Тут у нас так весело!

Звірята вертаються і сідають.

Дівчинка 7. А тепер, Осене, ми тобі вірші почитаємо, малюнки покажемо, пісень заспіваємо, бо люба ти нам і мила.

Дівчинка 8

Була земля квітками вкрита,
Скрізь радість, сонце і тепло!
Та ось поглянь — нема вже літа,
Кудись з туманом попливло.
Мабуть, у вирій полетіло
Вслід за птахами в далечінь.
І листя раптом пожовтіло,
А в небесах — чарівна синь!
І стало тихо, зовсім тихо,
Вже ластів’ята не дзвенять,
Лиш падають плоди з горіха,
Листочки з дерева летять.
А трави стали шовковисті,
І чути запах полину.
А вітерець в осіннім листі
Співає пісеньку сумну.

Дівчинка 5

Я у поле піду, різних трав назбираю,
Засушу і букетик зроблю.
А в засніжену пору я осінь згадаю
Й те, як пору осінню люблю,
Бо в букеті моїм, як живі, різні квіти.
В них промінчики сонця й тепла.
Я погляну, всміхнуся і буду радіти,
Бо згадаю, як полем ішла.
Все навколо цвіло, зеленіло, співало
Й аромати неслись звідусіль.
А тепер — холоди, сніг, так радості мало,
І співає лише заметіль...

Хлопчик 9

Червоні грона горобини,
Як жар, на сонечку горять.
В повітрі срібні павутини
Кудись летять, летять, летять...
Калина стигла червоніє,
Як літа красного вінець.
А на деревах лист жовтіє,
Співає в листі вітерець.
А в небі — синява бездонна.
Лиш хмарки де-не-де малі.
Як гарно всюди! О Мадонно!
Яка краса на цій Землі!

Пісня про осінь.

Дівчинка 5

Тиха осіння чарівна казка
В жовтому листі шепоче.
Сонячна щирість і ніжна ласка
Ллється на землю охоче.
Щоб пригорнути її, обняти,
Щедро любов’ю зігріти,
Тихо про Всесвіт їй розказати
Й вечір осінній стріти.
Сонце заходить, все темніє,
Всі кольори поснули.
Небо осіннє ураз чорніє —
Зорі вогнями сипнули.

Дівчинка 9

Пташенята гніздечка свої залишили,
Де вони народились й зросли,
І у вирій, у теплі краї полетіли,
Їм тумани услід попливли,
А гніздечко тепло ще пташине тримає,
В ньому — трепетна пісня жива.
Та вітрисько осінній гніздечко гойдає
І скидає його бува.
Де ти, пташко? Як там, на чужині, живеться?
Я гніздечко твоє зберегла.
Може, ще повернутись тобі доведеться
З потічком весняного тепла.

Дівчинка 10

Знову холодами осінь землю вкрила,
Сірими дощами ріки напоїла.
У саду дерева стали зовсім голі,
Скрізь вітри гуляють: в лісі і у полі.
Вже тумани білі щільно все накрили,
А земля ромашку білу пробудила.
І стоїть маленька, бо рости не здужа,
Силу забирає в неї холод-стужа.
А вона пелюстки сонцю підставляє
І тепла та світла в сонечка прохає.
Та воно за хмари вже давно сховалось.
Ой, ромашці доля нелегка дісталась.
І тремтять од вітру пелюстки тендітні...
От би народитись серед літа, в липні!
Щоб і тепле сонце, і роса краплиста —
Виросла б висока і широколиста.
А в таку негоду не ростимеш вгору.
Як, Ромашко мила, ти прийшла не в пору.

Пісня про осінь.

Дівчинка 2. Щось ми засиділися. Чи не час нам потанцювати, як ви гадаєте?

Виконують танець.

Дівчинка 10

Про осінь ми багато розказали,
Нового теж дізналися чимало.
Матусі рушниками хату вбрали,
І свято у домівку завітало.
Пора осіння — щедра і мінлива.
Прикмети неповторні осінь має.
Чарівна, золота, ясна, красива
Вона своїми чарами вражає.
Ну, як про це пісень не поспівати,
Коли в природі сумно і бентежно?
Красу у віршах хочу передати,
Бо землю я свою люблю безмежно!

Дівчинка 7

Люблю цей світ чарівний і казковий,
Де все в природі власний голос має.
Безмежне поле, ліс і гай чудовий,
Пожовкле листячко — і те пісні співає!
Співають струни бабиного літа —
То сонечко на срібних струнах грає.
Краса осіння, ніжністю зігріта,
Своєю щирістю серця переповняє.
Люблю весь світ і край свій веселковий,
Коли в природі сумно і бентежно.
Краса у пісні хай звучить чудовій,
Бо землю я свою люблю безмежно!

Пісня про осінь.

Учитель. Ось і закінчилося свято-казка. А тепер щедра осінь хоче пригостити всіх своїми дарами: яблуками, грушами, горіхами, виноградом. Бо багата вона на врожаї і хоче, щоб люди мали все: хліб і до хліба, овочі та фрукти. А ще всі ми хочемо, щоб наші діти виростали добрими і працьовитими, чесними і вмілими, чуйними і творчими. Щоб уміли бачити красу природи рідного краю і захоплювалися нею, щоб змалку вивчали традиції свого народу і несли в своїй душі те найкраще, що є у нас, українців.

Подякувати автору

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Це наше рідне, українське : збірка поезії, 2024. — 216 с.

Як придбати книгу?

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube